четверг, 27 сентября 2018 г.

ІДЕЯ СТУДЕНТОЦЕНТРИЗМУ ТА МІСІЯ УНІВЕРСИТЕТУ


Сьогодні ідея студентоцентризму проголошується як одне з головних гасел реформи вищої освіти. Багатьом видається, що ця ідея є чимось абсолютно новим, породженим викликами, що постали перед європейською системою вищої освіти. Насправді ж, ідея студентоцентризму у вищій освіті обговорювалася майже протягом всього ХХ століття, особливо активно її почали обговорювати після завершення Першої світової війни. Мабуть, найбільш повно ідею студентоцентризму 88 років тому назад сформулював іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет, який наполягав на тому, що «при організації вищої освіти, при проектуванні університету потрібно виходити з позиції студента, а не знання чи викладача… університет повинен бути інституціональною проекцією студента».

Як видається, сьогодні ідея студентоцентризму у вищій освіті сприймається схвально, принаймні жодна з груп стейкхолдерів не виступає відкрито проти її втілення у сфері вищої освіти. Здається, все виглядає доволі просто та переконливо. Заклад вищої освіти має існувати для студента та заради студента. Таке просте розуміння не може не імпонувати широкому загалу. І все ж доводиться звертати увагу на те, що відбувається певна підміна понять, або доволі сумнівне зведення. Ідея антропоцентризму зводиться до ідеї студентоцентризму. Отже, ідея студентоцентризму у вищій освіті потребує неупередженого та всебічного осмислення. Спонукати до осмислення ідеї студентоцентризму в контексті визначення місії університету покликана дана стаття.

Для повноцінного осмислення ідеї студентоцентризму та її повноцінного прояснення в контексті питання про місію університету потрібно насамперед з’ясувати причини та передумови актуалізації даної ідеї сьогодні.



Причини та передумови актуалізації ідеї студентоцентризму в останні два десятиліття

1. Масовізація вищої освіти та переорієнтація вищої школи на масового (середнього) студента є сьогодні визначальним фактором у сфері вищої освіти. Замість елітарності вищої освіти сьогодні наголошують на її доступності.

2. Поступова комерціалізація сфери вищої освіти, яка безпосередньо пов’язана з розглядом сфери освіти як сфери надання відповідних послуг, веде до необхідності рахуватися з потребами та запитами студента, який розглядається як споживач відповідних послуг – клієнт. Конкуренція між закладами вищої освіти в умовах комерціалізації сфери вищої освіти є боротьбою за фінансування, яке в першу чергу та безпосередньо залежить від кількості студентів.

3. Бюрократизація сфери вищої освіти, зростання ваги та ролі освітянського (університетського) менеджменту помітно визначає сьогодні університетське життя. Заклади вищої освіти сьогодні розбудовуються як бізнес-проекти, які потребують відповідного менеджменту. Викладач вищої школи все більше починає розглядатися як найманий працівник для обслуговування відповідного бізнес-проекту.

4. Нове інформаційне суспільство докорінно змінило ситуацію у сфері європейської вищої освіти. Така зміна обумовила необхідність переосмислення традиційних форм організації навчального процесу та практики комунікації між викладачем та студентом. Сталою тенденцією є зменшення ролі традиційних лекційно-семінарських занять та збільшення значення індивідуальної комунікації між викладачем та студентом. В такій комунікації викладач має орієнтуватися на запити та можливості конкретного студента.

5. Поступова руйнація ідеї університету як інституції, що покликана виконувати особливу місію, пов’язана з відкритою або латентною критикою вищої школи (університету) як інституалізації відповідної владної моделі, за якої студент не виступає повноцінним суб’єктом навчального процесу. Студентоцентризм проголошується як альтернатива інститутоцентризму.



Про складнощі та суперечності розуміння ідеї студентоцентризму

Хоча ідея студентоцентризму обговорюється вже доволі тривалий час, однак і сьогодні різні групи стейкхолдерів сприймають цю ідею по-різному. Студенти та студентські активісти бачать в цій ідеї насамперед нові можливості у відстоюванні своїх прав, що насамперед пов’язано з прагненням комфортних умов навчання та справедливого оцінювання академічних успіхів студента. Роботодавці бачать ідею студентоцентризму через призму більш якісної професійної підготовки випускника закладу вищої освіти. Роботодавця, власне, цікавить відповідна якість професійної підготовки конкретного випускника. На рівні університетського менеджменту ідея студентоцентризму постає в контексті завдання максимального збільшення кількості студентів уу закладах вищої освіти. Доволі часто в публічних дискусіях формальні прихильники студентоцентризму у вищій освіті при обговоренні окремих питань реформи сфери вищої освіти висловлюють судження та міркування, які позиціонують їх швидше прихильниками ідеї елітарності вищої освіти, яка насправді погано узгоджується з ідеєю студентоцентризму. Іншими словами, про студентоцентризм сьогодні мають все ще неясні та невизначені уявлення.

Як вже вище зазначалося, при обговоренні ідеї студентоцентризму різні групи стейкхолдерів наголошують на різних її аспектах. Сьогодні можна виокремити щонайменше дві групи стейкхолдерів, які об’єктивно мають розглядатися як основні прихильники ідеї студентоцентризму, мова йде, звісно, про самих студентів та роботодавців. Багато в чому їхнє бачення даного питання збігається, разом з тим варто взяти до уваги певні реалії, які змушують визнавати, що ці групи наголошують на різних аспектах. Студенти, як зазначалося, більш схильні зважати на комфортні умови навчання та справедливе – а часто навіть поблажливе – оцінювання своїх академічних успіхів, часто при цьому навіть не маючи наміру працювати за тією спеціальністю, за якою вони отримують вищу освіту. В Україні, на жаль, таке відношення студентів до власної освіти та навчання у закладі вищої освіти зустрічається доволі часто. В свою чергу роботодавці оцінюють навчання студентів у закладі вищої освіти виключно з точки зору їхньої вузької професійної підготовки. З точки зору роботодавця, студентоцентроване навчання означає навчання, що забезпечить максимальну придатність до працевлаштування. Таке розуміння роботодавця фактично відповідає баченню держави, державного чиновника. Вираженням такого підходу та бачення є визначення студентоцентризму за Тюнінгом: «студентоцентризму – це методологія побудови і реалізації освітніх програм, направлена на максимізацію придатності до працевлаштування випускників». Іншими словами, навчання у закладі вищої освіти має забезпечити працевлаштування по завершенню навчання. Цінність та ефективність вищої освіти за такого підходу визначається потенційним працевлаштуванням студента та реальним працевлаштуванням випускника закладу вищої освіти. Власне, таку ефективність можна відносно легко перевірити.

З огляду на дві основні групи стейкхолдерів (студентів та роботодавців), які об’єктивно є найбільшими прихильниками ідеї студентоцентризму у вищій освіті, можна виокремити дві тенденції, які ведуть до формування можливих моделей студентоцентризму у вищій школі: поміркована модель та радикальна модель. Такі назви, звісно, є умовними та робочими. Вони мають лише слугувати проясненню можливості втілення ідеї студентоцентризму в сфері вищої освіти, зокрема в різного типу закладах вищої освіти.

Поміркована модель студентоцентризму направлена на забезпечення доступності до вищої освіти та когерентності останньої з можливостями студентів з різним рівнем базової підготовки. В такій моделі наголошується на необхідності більш активного залучення студентів до ухвалення рішень, що стосуються навчального процесу та процесу оцінювання академічних успіхів студентів. Така модель відповідає очікуванням студентів, на неї вимушений тією чи іншою мірою орієнтуватися освітянський менеджмент.

Радикальна модель студентоцентризму наголошує насамперед на ефективності професійної підготовки студента. В такій моделі корисною для студента вважається все те, що може ефективно сприяти працевлаштуванню студента в майбутньому. Така модель відповідає насамперед баченню роботодавця та держави. На неї не може не зважати освітянський менеджмент. При обговоренні ідеї студентоцентризму в Україні, як правило, не беруть до уваги аспекти втілення даної ідеї в різних типах закладів вищої освіти. Значною мірою це пов’язано з тим, що в чинному Законі «Про вищу освіту» фактично чітко не виокремленні різні типи ЗВО. Фактично в Законі йдеться про види закладів вищої світи університетського типу. Все це накладає особливі складнощі при обговоренні ідеї студентоцентризму та її реального втілення в українських закладах вищої освіти.

Ми маємо докладно зупинитися на питанні можливості втілення ідеї студентоцентризму в університеті. Насамперед ми маємо з’ясувати наскільки ідея студентоцентризму, зокрема так звана радикальна модель узгоджується з місією університету.



Місія університету та ідея студентоцентризму

Місія університету визначається через три головні завдання, які покликаний виконати університет. Дані завдання варто перерахувати в порядку їх пріоритетності щодо реалізації місії університету. По-перше, університет має забезпечити збереження та розвиток духовно-інтелектуальної традиції людства.

По-друге, університет має на інституційному рівні забезпечити повноцінне проведення наукових досліджень, насамперед мова йде про фундаментальні дослідження, цінність яких далеко не завжди визначається можливістю їхнього втілення в практичній площині в короткостроковій чи середньостроковій перспективі.

По-третє, університет має забезпечити фахову (професійну) підготовку студента за певною спеціальністю.

Місія університету полягає в єдності зазначених трьох завдань. При цьому пріоритет належить саме першому завданню університету. На ньому ґрунтується друге та третє завдання. Цього часто не розуміють та не враховують при розбудові університету.

Вища професійна школа також має забезпечити професійну підготовку студента за певною спеціальністю, і вона це може добре робити, не виконуючи при цьому першого і другого завдання, які стоять перед університетом.

Часто наголошують на тому, що університет не можна помислити без науки та наукових досліджень. Це є дійсно так. Однак наявність в академічній установі наукових досліджень ще не робить її університетом. Університет починається з усвідомлення його суб’єктом духовно-інтелектуальної традиції та його спроможності виступати таким суб’єктом. Смерть університету, про перспективу якої все більш гучніше сьогодні говорять, і полягає в зведенні університету до вищої професійної школи, яка розбудовується на засадах методології побудови та реалізації освітніх програм, направленої на максимізацію придатності до працевлаштування випускників. В такому зведенні університет втрачає свою місію. Значна частина європейських де-юре університетів та переважна більшість українських де-юре університетів є де-факто вищими професійними школами.

Вища професійна школа має дійсно орієнтуватися на ринок праці. Необхідність такої орієнтації не можна безумовно приписати й університету. Університетські освітні програми мають принципово відрізнятися від освітніх програм вищих професійних шкіл. Кожна університетська освітня програма має передбачати опанування базовими університетськими дисциплінами. Показовою у цьому відношенні є вимога опанування філософії як базової університетської дисципліни. Університет не може виконувати завдання збереження та розвитку духовно-інтелектуальної традиції і паралельно ліквідовувати кафедру філософії (суспільно-гуманітарних дисциплін) в своїй структурі та навіть взагалі відмовлятися від викладання філософії. Саме це ми спостерігаємо сьогодні в окремих українських університетах, які напевно можуть пояснювати свої дії піклуванням про інтереси студентів. Мовляв, для якісної професійної підготовки за певною спеціальністю вивчення філософії є необов’язковим. З таким підходом погодитися можна лише в тому разі, якщо заклад вищої освіти відмовиться від статусу університету.

Українські заклади вищої освіти прагнуть мати статус університету, при цьому далеко не завжди на рівні менеджменту повною мірою усвідомлюючи, що такий статус накладає певні зобов’язання та навіть обмеження. Звісно, за такий стан справ значною мірою відповідає чинне законодавство, яке спонукає ЗВО прагнути статусу університету як певної повноти можливостей. Заклад вищої освіти, який би на законодавчому рівні отримав стимул позиціонувати себе як вищу професійну школу, міг би запропонувати освітні програми, які б для значної – можливо навіть переважної - частини абітурієнтів були б більш привабливими, ніж університетські освітні програми.

Лише у вищих професійних школах можна повноцінно втілити модель студентоцентризму, яку ми вище назвали радикальною. В такій моделі немає нічого поганого, однак вона не може бути втілена в університеті, оскільки вона суперечить його місії.

В університеті може бути втілена лише поміркована модель студентоцентризму. Сьогодні, в умовах потрапляння до університету за контрактом значної кількості студентів, рівень базової підготовки яких є невисоким, варто не лише говорити про адаптовані курси для таких студентів, а й про захист прав студентів з високим базовим рівнем підготовки. Дуже добре це можна показати на прикладі вивчення іноземних мов в українських університетах. Типовою є ситуація, за якої вивчення відповідної іноземної мови для всіх починається з самих азів. Недостатньо поділити студентів на слабку та сильну групу, що також не завжди трапляється; важливо, щоб кожен студент займався саме в тій групі, яка відповідає його рівню підготовки. Звісно, для цього потрібно відмовитися від прив’язування студента до конкретної академічної групи, потоку чи навіть курсу (року навчання в університеті). Поміркована модель студентоцентризму означає право вибору студентом власної траєкторії навчання, яка, однак, не означає свавільну відмову студента університету від опанування значної частини духовно-інтелектуальної традиції, на якій ґрунтується університет. Студент університету, на відміну від студента вищої професійної школи, не може дозволити собі відмовитися від вивчення філософії чи іноземних мов, проте він повинен мати право обирати собі викладачів та рівні опанування відповідною дисципліною. Суть студентоцентрованого навчання в університеті полягає в кореляції рівня підготовки студента (відповідної групи студентів) та способу донесення знань до студента. Сам вираз «студентоцентризм» може вводити в оману, він може викликати уявлення про певний примат студента щодо викладача університету чи навіть знання та традиції. Насправді ж, університетська освіта можлива лише як реалізація союзу викладача та студента. Університет має розбудовуватися навколо такого союзу, лише такий союз може забезпечити виконання головного завдання університету: збереження та розвиток духовно-інтелектуальної традиції.

Виходячи з викладеного вище, варто при втіленні ідеї студентоцентризму у сфері вищої освіти, зокрема в університеті зважати на наступні рекомендації:

1. Передумовою повноцінного студентоцентрованого навчання має розглядатися можливість свідомого вибору абітурієнтом (майбутнім студентом) відповідної освітньої програми: університетського або неуніверситетського типу. Абітурієнт має отримати можливість добре розрізняти між різними типами освітніх програм, усвідомлювати переваги таких програм. Це можна забезпечити лише в умовах повноцінного існування в країні різного типу закладів вищої освіти: університетського та неуніверситетського типу. Останнє передбачає чітке розрізнення таких типів ЗВО у законодавстві.

2. При втіленні студентоцентрованого навчання потрібно зважати на тип закладу вищої освіти, що має знаходити своє пряме відображення в освітніх програмах. Освітні програми вищих професійних шкіл мають максимально орієнтуватися на ринок праці. Іншими словами, вони мають реалізовувати радикальну модель студентоцентризму.

3. В університетах може вибудовуватися лише поміркована модель студентоцентризму, що має втілюватися шляхом відмови від теперішнього прив’язування навчання студента до конкретної академічної групи, потоку чи курсу. Для студента повинна бути забезпечена можливість розпочинати опанування відповідною дисципліною на рівні, який відповідає рівню його підготовки. В ідеалі студент має переходити не з курсу на курс, а з нижчого рівня опанування відповідною дисципліною (предметом) на вищий рівень. Визначення початкового рівня опанування відповідною дисципліною має залежати від вибору студента та об’єктивної оцінки спроможності студента розпочати опанування дисципліни на відповідному рівні. Іншими словами, мова йде про повноцінне запровадження виключно індивідуальної траєкторії навчання студента в університеті.

4. Методологічно є доцільним перехід до індивідуальної траєкторії навчання студента в університеті розпочати з переходу до вивчення іноземних мов на різних рівнях. ЗВО має запропонувати кілька рівнів вивчення відповідної іноземної мови. За результатами комп’ютерного тестування студент має вибирати відповідний рівень. Перехід з одного рівня на інший має бути індивідуальним, умовою переходу на більш вищий рівень має бути повне опанування попереднім рівнем, що засвідчується відповідним випробуванням.

5. Освітні програми університетів мають розроблятися, виходячи з примату першого завдання університету: збереження та розвиток духовно-інтелектуальної традиції. Не лише правом, а й обов’язком студента університету має визнаватися опанування тими дисциплінами, які формують основу духовно-інтелектуальної традиції. Студент університету зобов’язаний опанувати на відповідному рівні курсом філософії. Студент вищої професійної школи може опанувати таким курсом факультативно за власним бажанням. Елітарність університетської освіти дає не лише певні права, а й накладає певні зобов’язання. Це потрібно усвідомлювати абітурієнту перед вибором університетської освітньої програми.

Оригінал на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

понедельник, 20 августа 2018 г.

ПРО ПРОЕКТ ТИМЧАСОВОГО ПОРЯДКУ ПРИСУДЖЕННЯ НАУКОВО-ОСВІТНЬОГО СТУПЕНЯ ДОКТОРА ФІЛОСОФІЇ


Даний проект містить у собі юридичне оформлення пропозиції переходу до практики захисту дисертацій у разових спеціалізованих вчених радах. Він є компромісним та перехідним. Повний перехід до захисту виключно в разових спеціалізованих вчених радах не може сьогодні бути запропонованим на чинній законодавчій базі. Можливість захисту дисертації на здобуття ступеня доктора філософії в разових радах закладає передумови для повного переходу до практики захисту виключно в разових радах. Можна передбачити, що в умовах вільного вибору здобувач безумовно буде надавати перевагу захисту в разовій раді, що своєю чергою буде сприяти відмові від постійно діючих спеціалізованих вчених рад. В умовах дискредитації діяльності постійно діючих спеціалізованих вчених рад запропонований проект є дуже важливим. Він пропонує реальну альтернативу.

У будь-якому випадку при доопрацюванні даного проекту варто взяти до уваги наступні рекомендації:

1. З проекту Тимчасового Порядку присудження науково-освітнього ступеня доктора філософії мають бути виключені положення, які наділяють МОН повноваженнями, що не передбачені чинним законодавством, зокрема повноваження щодо акредитації разових вчених рад та затвердження їх рішень. Потрібно прискорити обрання нового складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, а не передавати його повноваження МОН.

2. Абзац другий пункту 9 слід доповнити нормою, яка надає право кандидату наук очолювати разову спеціалізовану вчену раду, що опікується питанням присудження науково-освітнього ступеня доктора філософії.

3. Абзац третій пункту 9 варто доповнити нормою, згідно з якою одна особа не може одночасно очолювати кілька разових спеціалізованих вчених рад.

4. Абзац п’ятий, пункту 7 доцільно викласти в наступній редакції: Всі члени разової спеціалізованої вченої ради є рівноправними під час захисту.

5. Норму про заборону науковому керівнику здобувача бути присутнім на засіданні разової спеціалізованої вченої ради під час захисту слід вилучити з пункту 21 як таку, що є дискримінаційною та необґрунтованою.

6. Норму про необхідність одноголосного голосування для позитивного рішення щодо присудження наукового ступеня слід вилучити. Рішення має вважатися позитивним, якщо за нього проголосували чотири з п’яти членів разової спеціалізованої вченої ради.

7. Пункт 23 варто уточнити, а саме слід зазначити, що мова йде про право на повторний захист відхиленої дисертації.

8. Норму про можливість участі опонентів у засіданні разової спеціалізованої вченої ради через відео зв’язок слід вилучити, бо її застосування буде вести до профанації процесу захисту дисертації та суперечить пункту 22, яким передбачено, що відкрите та поіменне голосування кожного з опонентів засвідчується їхнім особистим підписом у протоколі засідання.

9. З абзацу першого пункту 13 доцільно вилучити вираз «та педагогічної діяльності», оскільки опанування методологією педагогічної діяльності не може бути вимогою до рівня наукової кваліфікації особи.

10. Слід відмовитися від норми абзацу другого пункту 19, згідно з якою опоненти повинні розглядати праці, опубліковані за темою дисертації та включати оцінку таких праць у відгук. Слід зважати на те, що процедура надання таких праць для ознайомлення опоненту на відміну від тексту дисертації не визначена проектом. Публікації лише висвітлюють основні положення та результати дисертаційного дослідження, які містяться в тексті дисертації. В даному випадку мова йде про марнування часу опонента.

11. Мінімальна норма навантаження для атестації одного здобувача ступеня доктора філософії має складати: для голови спеціалізованої вченої ради – не менше 10 годин, для опонентів – не менше 20 годин кожному.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

четверг, 9 августа 2018 г.

ПРО АКАДЕМІЧНИЙ КЕЙС ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ, АБО ПРАВО НА ПОСАДУ


1. Проведенням конкурсів на заміщення викладацьких посад має опікуватися відділ внутрішнього забезпечення якості освіти у вищому навчальному закладі. Конкурсна комісія має формувати з-поміж співробітників даного відділу. Відповідні кафедри мають надавати належну консультативну допомогу при проведенні конкурсу.

2. Конкурсна комісія при проведенні конкурсу має бути максимально націлена насамперед на пошук викладача для викладання конкретної дисципліни чи ряду дисциплін. Не слід обмежуватися в оголошенні про конкурс зазначенням посад на кафедрі. В оголошенні про конкурс обов’язково має вказуватися дисципліна чи вичерпний перелік дисциплін, для викладання яких ВНЗ потребує викладача. ВНЗ повинно не формально шукати власника відповідного атестата доцента чи професора, як то часто трапляється сьогодні, а людину, яка могла б на належному рівні прочитати конкретну дисципліну, посівши при цьому відповідну посаду доцента чи професора. Важливо, щоб конкурси на заміщення викладацьких посад відбувався як виборювання права читати конкретну дисципліну.

3. Обов’язкову вимогу до академічного кейса кандидата варто обмежувати вимогою до документа про вищу освіту за певною спеціальністю. Весь інший склад академічного кейса, що подається на розгляд конкурсної комісії, має формуватися на розсуд кандидата. При цьому кандидат має враховувати, що його академічний кейс має слугувати демонстрацією та обґрунтуванням трьох головних факторів (пунктів), на які послідовно має звертати свою увагу конкурсна комісія. По-перше, пріоритетності викладання відповідної дисципліни для кандидата. По-друге, спроможності кандидата забезпечити належну якість викладання відповідної дисципліни. По-третє, рівень визнання та оцінки академічних здобутків кандидата в академічному середовищі......

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

суббота, 30 июня 2018 г.

ПРО ФЕНОМЕН ДИСЕРТАЦІЇ ТА ПРИСУДЖЕННЯ НАУКОВИХ СТУПЕНІВ


Дисертація – це не стільки монографія, скільки процес дослідження, оформлення, оприлюднення та публічного обговорення результатів дослідження.

Звісно, це не означає, що текст дисертаційного дослідження є неважливим. Врешті-решт, у тексті дисертаційного дослідження дисертант описує хід дослідження, формулює відповідні положення, дає їх розгорнуті пояснення та обґрунтування. Текст дозволяє оцінити обсяг тієї роботи, яку виконав дисертант. Однак, важливо не плутати обсяг виконаної роботи та обсяг тексту. Значна та багаторічна дослідницька робота може бути виражена в незначному за обсягом тексті. Дуже важливо, щоб дисертант не ставав заручником тексту та вимог щодо його обсягу.

Науковий ступінь має присуджуватися виключно як наслідок оцінки новизни, вагомості та обґрунтованості положень, що були винесені на захист.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

суббота, 9 июня 2018 г.

ЩО ЗАВАЖАЄ РОЗБУДОВІ СИСТЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ?


1. При проясненні поняття «якість вищої освіти» та підходів щодо її забезпечення слід зважати на те, що об’єктивно можна говорити про щонайменше два підходи (орієнтація на стандарти (традицію) та орієнтація на того, хто отримує освіту). Кожен з таких підходів має право на життя.

2. Різні типи освітніх програм мають визначатися типами освіти. Різні типи закладів вищої освіти можуть пропонувати різного типу освітні програми. Оцінка якості таких освітніх програм може потребувати відповідного підходу до розуміння поняття якості вищої освіти. Слід визнати, що спроба спрощення підходів до визначення якості вищої освіти та наголос на другому підході в перспективі буде сприяти руйнації університету та університетської освіти

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

понедельник, 7 мая 2018 г.

УНІВЕРСИТЕТ ЧИ ВИЩА ПРОФЕСІЙНА ШКОЛА?


Справедливо ставлять питання, коли українські університети будуть посідати більш високі позиції в міжнародних університетських рейтингах? Можна відповісти, що це станеться тоді, колі університети не будуть плутати в нашій країні з іншими можливими типами вищих навчальних закладів, а вітчизняні вищі професійні школи не будуть видавати за університети. На жаль, чинний Закон лише сприяє відповідним негативним тенденціям, він ніби фіксує ці тенденції.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

четверг, 22 марта 2018 г.

ПРОТИДІЯ АКАДЕМІЧНІЙ НЕДОБРОЧЕСНОСТІ В ЛЕЩАТАХ КОГНІТИВНОГО ДИСОНАНСУ


Сьогодні, мабуть, багатьох не полишає відчуття когнітивного дисонансу як при спробі дати оцінку стану вітчизняного академічного середовища, так і при спробі дати оцінку тим рецептам, що пропонуються для протидії академічній недоброчесності. Одним зі шляхів подолання когнітивного дисонансу є свідоме чи несвідоме спрощення реальної картини, відмова від її повноти. Сьогодні в публічному просторі активно обговорюється тема плагіату в текстах дисертаційних досліджень. Таким обговоренням подекуди не вистачає врахування всього контексту даної проблеми. Остання, як правило, розглядається у відриві від того ланцюга, завершенням якого вона і виступає. Така тенденція може мати своїм наслідком доволі суперечливі рекомендації, що будуть направлені не на подолання причин, а лише на усунення симптомів масштабної та глибинної проблеми.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook