воскресенье, 25 февраля 2018 г.

Чи потрібно радикально змінювати Закон «Про вищу освіту»?


Чи давав Закон «Про вищу освіту» на час його ухвалення нові можливості для системи вищої освіти?

Як видається, саме в позитивній відповіді на це питання приховується головна причина, що перешкоджає досягти успіхів у реформуванні вітчизняної сфери вищої освіти. Система вищої освіти в Україні була демонтована ще в 90-х роках минулого століття. Власне, ми маємо сферу вищої освіти, ситуація в якій погіршується поспіль третє десятиліття. Ми маємо рудименти старої радянської системи вищої освіти, які освітянські можновладці мають схильність розглядати як такі, що утворюють певну систему вищої освіти. Проте, це не так.

Що потрібно насамперед врахувати при підготовці до внесення змін?

Потрібно враховувати, що при імплементації Закону найбільше протистояння виникло по лінії МОН та НАЗЯВО. Внесення змін до Закону має подолати протистояння між ними в майбутньому. Сьогодні протистояння йде в боротьбі за можливості впливу на ухвалення рішень щодо ВНЗ.

Якщо наміри внесення змін до Закону будуть визначатися прагненнями збереження владних повноважень за МОН, то нічого конструктивного такі зміни принести не зможуть. Закон мав би саме суттєво перерозподілити повноваження між інституційними суб’єктами сфери вищої освіти.

Потрібно дати відповідь на ключове питання: чи чинний Закон «Про вищу освіту» залишиться охоронним, чи він буде дійсно реформаторським? Закон «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою у 2014 році, декларувався як реформаторський, проте на перевірку виявився охоронним.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про необхідність нової кадрової політики у вищій школі


Теперішня кадрова політика у вищій школі зводиться до пошуку оптимального переліку вимог до головного суб'єкта навчального процесу — викладача. Ми маємо ситуацію, за якої шукають оптимального рішення при хибному підході. Оптимальний перелік вимог до науково-педагогічного працівника (потенційного доцента чи професора), що визначається на рівні центральних органів виконавчої влади, є в принципі неможливим. Іншими словами, мова йде про неадекватне визначення завдання у сфері кадрової політики у вищій школі.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook