Про реформу вищої освіти: про практику підготовки та захисту дисертаційних досліджень

Сьогоднішня практика підготовки та захисту дисертаційних досліджень є безглуздою та аморальною по суті. Спроба частково реформувати її, змінюючи функції ВАКу чи вносячи якісь незначні зміни, виглядатиме як спроба реформувати безглуздя та аморальність. Не можна реформувати вищу школу, вдаючись до спроби покращити систему. Не можна покращити сьогоднішній МОН, його можна лише ліквідувати, поступово відбираючи в нього переважну більшість функцій. Поспіх тут, звичайно, не є доречним, одна чітке розуміння проблеми є необхідним. Від теперішнього міністра хотілося б очікувати лише одного: він має стати головою ліквідаційної комісії МОН.

Реформа вищої школи неминуче має торкнутися і практики підготовки та захисту дисертаційних досліджень. Насамперед потрібно ліквідувати навколо академічний “зоопарк”. Потрібно усунути саму мотивацію захисту дисертацій особами, які байдужі до наукової роботи. А це вже заходи, які виходять за межі реформи вищої школи.

Потрібно відмовитися від надбавок до зарплати за науковий ступінь в різних державних установах, також на розмір пенсії не повинен впливати наявний науковий ступінь. Це несправедливо і позбавлено сенсу. Потрібно розуміти, що відмова від зайвої державної опіки не є можливою без відмови від несправедливих фінансових пільг.

Жодних загальнодержавних дипломів кандидатів та докторів наук не повинно існувати в принципі, це ж стосується і дипломів доцентів та професорів. Має існувати лише диплом університету, інше є зайвим: безглуздим, бюрократичним, корумпованим. Від держави науковцям не слід чекати надбавок за наявність наукових ступенів.

Аспірантура і докторантура мають бути місцем для наукових досліджень, а не пансіоном для квазі-вчених. Існує один критерій перебування в аспірантурі або докторантурі для науковця: спроможність проводити дослідження на сучасному науковому рівні. Однак це питання має лежати цілком в сфері відповідальності навчальних закладів. Сьогоднішні вимоги до характеру та кількості статей як при захисті дисертацій, так і при вступі до докторантури є просто безглуздими. На дисертаційне дослідження дивляться як на сукупність сторінок тексту дисертації та визначеної кількості статей. Вимога наявності рецензентів монографії докторської дисертації є не стільки запобіжником халтури, скільки одним із елементів корупції. Сам захист докторської дисертації має показати, варта вона публікації чи ні. Сама процедура захисту дисертацій часто має лише одну складову, що носить ознаки здорового глузду: банкет дисертанта після захисту. Не настільки важливим є те, ліквідуємо ми чи ні дворівневу систему дисертаційних досліджень: кандидатські та докторські. Важливо, щоб самі умови підготовки та захисту дисертаційних досліджень стали раціональними та людяними. Людяність є тим, чого ми маємо найбільш прагнути.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.