15-16 квітня 2014 року в Києві на філософському факультеті КНУТШ мають пройти вже традиційні для квітня “Дні науки філософського факультету”. В рамках “Днів науки” мають пройти круглі столи. Два з таких круглих столів проводяться 15 та 16 квітня за підтримки кафедри філософії. Перший стіл називається “Сучасні моделі філософської освіти”, на цьому столі планується презентація збірки ““Медитації” Декарта у дзеркалі сучасних тлумачень”, що вийшла з друку у видавництві “Дух і літера” в 2014 році. Другий стіл називається “Конфесійність метафізики”. Цей стіл присвячений 65 річчю Володимира Дем’янова. Життя пана Володимира вже тривалий час пов’язано з філософським факультетом та кафедрою філософії. Багатьом Володимир Дем’янов відомий своєю толерантність, поміркованістю та увагою до студентів, аспірантів та колег. Ці два круглі столи пов’язані не лише місцем і часом їх проведення, а й тематично.
Теми (не)конфесійності метафізики, сучасних моделей філософської освіти (або як викладати філософію в сучасному світі) та філософії (“Медитацій”) Декарта можна пов’язати в одній темі. Цю тему можна назвати: “Брак діалогу в сучасній філософії”. Монологізація філософії має всі підставити розглядатися як основна проблема сучасної філософії. Монологізація філософії розпочинається, як мені видається, саме в часи Декарта або безпосередньо в часи, що передують часам Декарта. Саме Декарт став першим прапороносцем монологізації філософії, а в подальшому справу Декарта продовжили Кант та Гуссерль. Стверджувати це, не означає, виступати проти означених філософів чи заперечувати той факт, що саме вони визначили значною мірою шлях у філософії переважної більшості сучасних континентальних філософів. Осмисленням власного досвіду не означає відмови від нього. Проте таке осмислення може стати спробою бути чесним з собою та іншими. Організатори та учасники столу, на якому мають презентувати “Медитації” Декарта, натякають на презентацію нового погляду на Декарта, який має змінити наші уявлення про філософію останнього. Що ж у кожного, хто буде мати можливість та бажання відвідати цей захід, буде можливість в цьому пересвідчитися!
Сам формат круглого столу означає, що на ньому має відбутися діалог, і саме діалог, а не диспут. Ми не завжди розрізняємо ці два феномени. Диспут передбачає наявність наперед визначених протилежних позицій, які диспутанти мають захищати, одночасно спростовуючи протилежну позицію. Діалог не містить в собі таку контроверсійність. Ідеалом діалогу в філософії слугують діалоги Сократа на Агорі, диспути швидше пов’язують зі схоластичними середньовічними диспутами.
А чи можливий діалог або хоча б повноцінний диспут за умов абсолютного домінування монологу в сучасній філософії? Діалог справжній та щирий! Хтось колись був свідком щирого діалогу (диспуту-дискусії) колег на засіданні кафедри філософії де-небудь та коли-небудь? О, це сумнівно вже само по собі! Хтось колись був присутнім при ситуації, коли при обговоренні тексту дисертації присутні колеги виявляли уваги до самого тексту більше, ніж до власних питань, які часто виникають як ті гриби-мутанти на радіоактивному ґрунті. Частіше доводиться спостерігати ситуацію, за якої учасники “дискусії” ставлять питання не доповідачу, а самим собі, і тому не є зрозумілим, що людина запитує, і для чого вона це робить. А відповідь проста: такий “запитальник” перебуває в діалозі з самим собою. Йому не має жодного діла до роботи колеги, проте дуже цікаво нагадати самому собі про самого себе. Що поробиш – затяжний діалог з самим собою неминуче переходить в монолог. Добре було б, щоб такий “запитальник” хоча б щось тямив у проблемах, які обговорюються, чи принаймні бодай добре усвідомлював власні питання. Проте в умовах тотального монологу людині не до того.
Парадоксальність полягає в тому, що саме філософський текст є водночас і основним та найбільш надійним способом передачі та збереження філософської традиції, і “винуватцем” монологізації філософії. І “Медитації” Декарта цікаві в цьому відношенні тим, що вони містять в собі спробу щонайменше подвійної монологізації. І мова йде не про суб’єктивізм у філософії Декарта. Мова йде про те, що Декарт свідомо намагається протиставити себе попередній традиції. Інша річ, наскільки йому це вдається. Вже Лейбніц докоряв Декарту, за спробу останнього приховати свою залежність від схоластики. Цікавою є сама свідома спроба Декарта відмежуватися від попередньої метафізичної традиції. Подібні спроби здійснять згодом Кант та Гуссерль. Найбільш гротескного виразу в ХХ ст. така спроба поривання з попередньою метафізичною традицією буде продемонстрована Гайдеггером. Декарта, Канта та Гуссерля об’єднує декларація про започаткування нового фундаменту в філософії. Сьогоднішні розмови про конфесійність метафізики можуть бути зрозумілими лише в наш час. Грек на Агорі навіть не зрозумів би, що означає конфесійність того, що ми сьогодні називаємо метафізикою. Афіняни засудили метафізика Сократа за те, що він, на їхню думку, руйнував морально-релігійну конфесійність. Сократ постраждав за своє переконання, що щирий діалог не може бути конфесійним.
Викладач філософії, який заходить до студентської аудиторії, має важке завдання: він звертається до студентів з монологом з метою викликати діалог.
Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.
Комментариев нет:
Отправить комментарий