Мою увагу привернула стаття “Причини невдачі реформ: хибна стратегія, помножена на поганий менеджмент” (www.golos.com.ua/article/263944), її автором є народний депутат, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки Олександр Співаковський.
Критичні зауваження шановного депутата стосовно діяльності МОН співзвучні моїм оцінкам, які я намагаюся давати в останні півтора року. Окремі формулювання шановного депутата на диво співзвучні моїм. Депутат дав оцінку факту блокування роботи НАЗЯВО, критично висловився щодо відсутності виваженої політики в питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів. Також шановний депутат навіть згадав про відсутність у країні незалежних інституцій оцінювання якості освіти; таке нагадування особливо є доречним за умов відсутності не лише кроків у напрямку створення таких інституцій, а й самого обговорення цього питання. (Як мені видається, в цій частині Закон, мабуть, взагалі вирішили не імплементувати.) Окремо депутат торкнувся проблем шкільної освіти. Все це добре, і багато в чому справедливо.
Однак, окрім критичних зауважень, непомітно позитивної складової допису шановного депутата. Що саме пропонує депутат? Скажімо, частиною чого розглядає депутат НАЗЯВО? Які стратегічні завдання реформи вищої освіти пропонує автор “розгромної” статті. Яке програмне бачення реформи освіти, зокрема вищої освіти пропонує депутат, який, мабуть, має претензії якщо не на посаду міністра, то за певних “розкладів” на посаду голови Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки?! За останнє, звісно, ніхто не має права дорікати депутату.
Так, керівництво МОН є за що критикувати, однак шановним політикам та політичним силам, які вони представляють, варто взяти значну частину відповідальності за недоліки в роботі МОН на себе.
За блокування роботи НАЗЯВО відповідальність має нести уряд в цілому, оскільки мова йде про формування незалежного від МОН інституту, а це означає, що владна коаліція несе відповідальність за таке блокування. Нерішучість та непослідовність Міністерства значною мірою обумовлені проблемами з реформами країни в цілому, на що вже сьогодні не можна не звертати увагу. Міністерство не наважується запропонувати радикальні та послідовні реформи поміж іншого і тому, що такі реформи не пропонує уряд. Не можна автономно реформувати систему освіти в суспільстві та країні, які майже не реформуються. Для українських політичних партій та переважної більшості українських політиків питання освіти є питанням декларацій та гасел, а не продуманих програм та планів дій. Якщо лише теперішнє керівництво МОН будуть намагатися зробити крайніми, то це лише політична гра, а не об’єктивна оцінка ситуації.
Ми всі доволі успішні в критиці, однак, натомість, потрібно пропонувати альтернативну програму та план дій. Цього чи хоча б натяку на це я й не побачив у статті шановного депутата. Сподіваюся, що таку програму та план дій депутат все ж має; також сподіваюся, що вони зможуть витримати критику незалежних освітніх аналітиків.
Мій Персональний сайт
Підпишіться на мої публікації в Facebook
Комментариев нет:
Отправить комментарий