Про патерналізм у системі освіти

Наше суспільство є патерналістським, пересічні громадяни шукають собі патера – захисника та оборонця. Потужна тенденція до такого пошуку в суспільстві є ознакою незрілості суспільства в цілому. Громадяни-освітяни в приватній бесіді щиро повідомляють, кого б вони підтримали на посаду керівника власного навчального закладу, не задумуючись при цьому про раціональні аргументи, що лежать в основі їх вибору. Широка освітянська громадськість висловлюється з приводу підтримки того чи іншого претендента на посаду міністра. Цього підтримую, а того ні, ця гарна, а та не дуже. Мова не йде про підтримку програми, яку пропонує політична сила, що висуває певного претендента. Патери не спираються на програми, вони виконують лише функції.

Новий керівник навчального закладу, ледве обійнявши свою посаду, повідомляє, що тепер відчуває особливу відповідальність, оскільки тепер він має відповідати за весь педагогічний колектив. Складається таке враження, що йдеться не стільки про дорослих та самостійних людей, скільки про отару овець, за яку має відповідати пастух, який і сам погано розуміє, що він має далі робити, а тому також шукає собі патера, якщо такого, звісно, він ще не має. Це ще якось працювало останні двадцять років, однак у сьогоднішніх умовах така практика є катастрофічною.

Регіональні освітянські патери повідомляють, що вони зроблять все можливе, щоб не допустити закриття навчальних закладів в їхньому регіоні. Їх уважно слухають налякані члени педагогічних колективів. Вони хочуть їм вірити. Вони не хочуть міркувати самостійно, вони хочуть покладатися на патерів, при цьому не хочуть зважати на те, що жоден регіональний освітянський патер не може їм сьогодні гарантувати відповідного захисту, цього гарантувати не можуть сьогодні навіть найвищі освітянські патери. Передбачити тенденції можуть лише освітні аналітики, однак вони можуть дати лише раціональні рекомендації, однак у патерналістському суспільстві раціональність не має великого значення, сподівання на диво підміняє будь-яку раціональну аргументацію. Все це породжує той убогий рівень освітянського менеджменту, який ми сьогодні маємо. Звинувачуючи керівників вищих навчальних закладів в їх неофеодальних методах управління, ми маємо розуміти, що саме цього від них і чекають, як ті, хто їх призначає, так і ті, хто їх визнає своїми патерами.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook