четверг, 22 марта 2018 г.

ПРОТИДІЯ АКАДЕМІЧНІЙ НЕДОБРОЧЕСНОСТІ В ЛЕЩАТАХ КОГНІТИВНОГО ДИСОНАНСУ


Сьогодні, мабуть, багатьох не полишає відчуття когнітивного дисонансу як при спробі дати оцінку стану вітчизняного академічного середовища, так і при спробі дати оцінку тим рецептам, що пропонуються для протидії академічній недоброчесності. Одним зі шляхів подолання когнітивного дисонансу є свідоме чи несвідоме спрощення реальної картини, відмова від її повноти. Сьогодні в публічному просторі активно обговорюється тема плагіату в текстах дисертаційних досліджень. Таким обговоренням подекуди не вистачає врахування всього контексту даної проблеми. Остання, як правило, розглядається у відриві від того ланцюга, завершенням якого вона і виступає. Така тенденція може мати своїм наслідком доволі суперечливі рекомендації, що будуть направлені не на подолання причин, а лише на усунення симптомів масштабної та глибинної проблеми.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

воскресенье, 25 февраля 2018 г.

Чи потрібно радикально змінювати Закон «Про вищу освіту»?


Чи давав Закон «Про вищу освіту» на час його ухвалення нові можливості для системи вищої освіти?

Як видається, саме в позитивній відповіді на це питання приховується головна причина, що перешкоджає досягти успіхів у реформуванні вітчизняної сфери вищої освіти. Система вищої освіти в Україні була демонтована ще в 90-х роках минулого століття. Власне, ми маємо сферу вищої освіти, ситуація в якій погіршується поспіль третє десятиліття. Ми маємо рудименти старої радянської системи вищої освіти, які освітянські можновладці мають схильність розглядати як такі, що утворюють певну систему вищої освіти. Проте, це не так.

Що потрібно насамперед врахувати при підготовці до внесення змін?

Потрібно враховувати, що при імплементації Закону найбільше протистояння виникло по лінії МОН та НАЗЯВО. Внесення змін до Закону має подолати протистояння між ними в майбутньому. Сьогодні протистояння йде в боротьбі за можливості впливу на ухвалення рішень щодо ВНЗ.

Якщо наміри внесення змін до Закону будуть визначатися прагненнями збереження владних повноважень за МОН, то нічого конструктивного такі зміни принести не зможуть. Закон мав би саме суттєво перерозподілити повноваження між інституційними суб’єктами сфери вищої освіти.

Потрібно дати відповідь на ключове питання: чи чинний Закон «Про вищу освіту» залишиться охоронним, чи він буде дійсно реформаторським? Закон «Про вищу освіту», ухвалений Верховною Радою у 2014 році, декларувався як реформаторський, проте на перевірку виявився охоронним.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про необхідність нової кадрової політики у вищій школі


Теперішня кадрова політика у вищій школі зводиться до пошуку оптимального переліку вимог до головного суб'єкта навчального процесу — викладача. Ми маємо ситуацію, за якої шукають оптимального рішення при хибному підході. Оптимальний перелік вимог до науково-педагогічного працівника (потенційного доцента чи професора), що визначається на рівні центральних органів виконавчої влади, є в принципі неможливим. Іншими словами, мова йде про неадекватне визначення завдання у сфері кадрової політики у вищій школі.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

среда, 27 декабря 2017 г.

АКАДЕМІЧНА НЕДОБРОЧЕСНІСТЬ У ВИЩІЙ ШКОЛІ ЯК СИСТЕМНА ПРОБЛЕМА


Може видатися, що проблема академічної недоброчесності має однакові прояви в різних країнах. Якщо це і так, то такі прояви мають місце в цілком різних контекстах та за різного стану сфери вищої освіти в окремих країнах. Іншими словами, слід пам’ятати, що чужий досвід у даному питанні можна використовувати доволі обережно та частково. Разом з тим потрібно розуміти ті загальні тенденції, що існують в європейському просторі вищої освіти та обумовлюють погіршення ситуації щодо академічної нечесності. Саме такі тенденції змушують серйозно ставитися до проблеми академічної недоброчесності у всіх без винятку європейських країнах. Мова йде про процес поступової руйнації так званого традиційного академічного етосу. Що ж обумовлює такий процес?

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

пятница, 8 декабря 2017 г.

Що означає мислити публічно?


Введення в метафізику публічного

Крок перший

– Я так думаю, – самовпевнено стверджує студент університету.

– Я маю право на власну думку, – категорично та роздратовано промовляє чарівна старшокласниця, тупаючи при цьому ніжкою.

– Розум може будь-що як довести, так і спростувати, – безапеляційно заявляє доцент столичного університету, загадково посміхаючись до публіки.

– Доцент, мабуть, щось знає, – думає публіка.

– Проте, стривайте – давайте все ж запитаємо себе: а чи налаштована публіка думати? Невже публіка збирається для того, щоб думати, а не, скажімо, розважатися, проводити час цікаво та корисно, одним словом, тусуватися?!

– Хіба не є мислення справою одинака? – запитує себе філософ.

– Так, мабуть, є. Однак той одинак завжди звернений своїми думками до іншого, інших.

– Зачекайте, – хтось викрикнув з публіки, – а чому ви ототожнюєте слова «думати» та «мислити»? Ви що їх не розрізняєте?

– Так, ми дійсно багато ще чого не розрізнили, скажімо, аудиторію, публіку, натовп.

Мислити публічно доволі складно, однак все ж можна та навіть потрібно. А чи можна мислити перед натовпом?

Черговий вождь, звертаючись до багатолюдного натовпу, буде кричати, волати, погрожувати, застерігати, обіцяти, закликати, брехати та жестикулювати. І все це він буде робити публічно. Проте, навряд чи він буде намагатися мислити публічно перед натовпом. І це говорить про наявність в нього щонайменше здорового глузду.

О, цей здоровий глузд! Він так часто намагається підмінити собою розум – найвищу спроможність людського мислення. Здоровий глузд – великий хитрун, якому не раз поступався розум в очах публіки.

– Ви даремно нападаєте на публіку, – справедливо та іронічно відповідає сама публіка.

– Так, згоден. Справа в самому мисленні. Мислити взагалі неймовірно важко. Більшість людей, думаючи, що вони самостійно мислять, насправді в кращому випадку відтворюють думки інших або «калькулюють», як то роблять юні математики. Особливу проблему становить публічне мислення.

В чому полягає проблема публічного мислення?

Розгляньмо три ситуації, в яких ми, мабуть, могли б розраховувати на «присутність» публічного мислення. Розгляд цих ситуацій допоможе нам зрозуміти проблему чи можливо навіть допоможе більш чітко її сформулювати.

Ситуація перша: прямі теледебати кандидатів у президенти. Претенденти на президентське крісло в телевізійній студії, вони готові розпочати дебати. До кого вони збираються звертатися?

– Вони звертаються до потенційного виборця, електорату, – підказує нам хтось з публіки.

– Добре, зрозуміло. І що вони прагнуть продемонструвати тому електорату?

– Мабуть, дотепність.

– Дотепність?

– Так.

– А чого чекає від кандидатів потенційний виборець?

– Також, мабуть, дотепності.

– То виходить, що обирають на посаду не просто президента, а дотепника.

– Мабуть, так.

Якщо кандидат у президенти почне в телевізійній студії чого доброго намагатися публічно мислити, то він може видатися електорату мало дотепним. Мислення – це завжди сумнів. Кандидат, який має сумнів щодо власних думок, буде погано сприйматися публікою. Інша справа, безапеляційні та категоричні твердження, що чергуються з дотепами. Така поведінка буде більш по душі широкій публіці.

Мислення передбачає інтелектуальну чесність. А інтелектуальна чесність змушує говорити тоді, коли є що сказати, і мовчати в протилежному випадку. Публіка, яка буде вихована на думці, що розум може будь-що як довести, так і спростувати, буде завжди цінувати лише дотепність.

Ситуація друга: іспит з філософії. Якийсь бідолаха отримав на іспиті з філософії екзаменаційний білет, в якому три мало пов’язані між собою питання. Що з тими питаннями накажете робити? Здавалося б, їх потрібно, мабуть, осмислити, продумати, розкрити. На жаль, часу для підготовки відповіді так мало, що до пуття й одне питання складно продумати. Як не дивно, в цій ситуації філософ буде поступатися людині, яка далека від філософії, однак «відповідально» підготувалася до іспиту. Продумати три питання екзаменаційного білета з філософії, скажімо, за тридцять хвилин неможливо, однак можна зухвало переказати певну інформацію, знову ж таки продемонструвавши дотепність.

Більш того, завжди існує великий ризик на іспиті з філософії намагатися мислити під час відповіді. Це може бути сприйнято навіть як зухвальство: екзаменатор, як правило, просто хоче почути відтворення ключових тез власних лекцій. Гарного відтворення достатньо. І часто роздратування екзаменатора можна зрозуміти, особливо тоді, коли студент намагається видавати власну багату уяву та фантазію за рефлексію.

Ситуація третя: лекція в студентській аудиторії. Перед нами викладач, який не читає лекцію, а вільно говорить до аудиторії. Аудиторія зачарована сміливістю думок та масштабом мислення лектора. Він добре володіє матеріалом, за потреби цитує, час від часу вдається навіть до дотепів та коротеньких анекдотів. Проте, чи мислить наш лектор публічно? Це питання майже завжди залишається для аудиторії без відповіді. Власне, аудиторія, мабуть, майже ніколи так не формулює питання. Аудиторія буде задоволена, якщо на лекції було просто цікаво.

Чому в трьох описаних ситуаціях, в яких ми могли б очікувати на «присутність» публічного мислення, ми, як правило, виявляємося ошуканими?

Справа в тому, що кожного разу в основі ситуації мав би лежати діалог. Публічне мислення передбачає діалог, однак на практиці діалог завжди витісняється монологом. Так, кандидат в президенти не прагне під час прямих теледебатів шукати істину спільно з опонентом. Своїм монологом він намагається перевершити монолог опонента. Опоненти не чують один одного. На іспиті екзаменатор, як правило, хоче почути у відповіді студента відтворення власної лекції – монологу. Під час лекції викладач пропонує монолог, що розгортається за певним сценарієм. Один викладач своїми лекціями відрізняється від іншого, як правило, сценаріями його монологів-лекцій. Останнє також важливе, однак, як правило, має мало стосунку до забезпечення умов публічного мислення.

Публічне мислення – це співмислення. Публічне мислення – це діалог. Діалог є не пошуком оригінальності, а пошуком істини у співмисленні. На жаль, цього можуть не розуміти наш самовпевнений студент та чарівна старшокласниця, і вже напевно не розуміє наш безапеляційний доцент, з тверджень яких ми і розпочали наш шлях прояснення, який ми маємо намір продовжити в наступному кроці.


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

среда, 29 ноября 2017 г.

Оптимізація мережі ВНЗ: інструмент реформування та бажаний результат


Важливою складовою реформи сфери вищої освіти мав би стати процес оптимізації мережі вищих навчальних закладів країни. Ефективність такого процесу залежить від адекватного розуміння його ролі та завдань. Оптимізація мережі ВНЗ є не лише бажаним результатом реформи системи вищої освіти, а й інструментом, за допомогою якого можна отримати зовсім іншу реальність у сфері вищої освіти. Сьогодні відсутнє належне розуміння ролі оптимізації мережі ВНЗ як одного з інструментів реформування системи вищої освіти, її продовжують розглядати лише як один з можливих результатів реформи, її бояться та нею лякають.

Сьогодні, в умовах відсутності реальної розбудови системи забезпечення якості вищої освіти, вищі навчальні заклади не бачать необхідності та потреби щось реально змінювати в своїй діяльності щодо забезпечення якості освіти. Ми не знайдемо, мабуть, жодного вищого навчального закладу в країні, в якому б повноцінно функціонувала система внутрішнього забезпечення якості освіти. Отже, питання оптимізації мережі ВНЗ не зводиться до питання припинення діяльності окремих ВНЗ, воно передбачає ревізію всієї мережі ВНЗ та тих статусів, які мають сьогодні українські вищі навчальні заклади. Статус переважної більшості ВНЗ країни має бути підданий радикальній ревізії.

В ході оптимізації мережі ВНЗ кожен вищий навчальний заклад має прийти до відповідного рішення: (1) збереження теперішнього статусу, (2) зміна статусу в системі вищої освіти, (3) зміна статусу та перехід в іншу сферу освіти (середня, професійно-технічна), (4) об’єднання з іншим ВНЗ.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

понедельник, 30 октября 2017 г.

ПРО РОЛЬ КАФЕДРИ В УНІВЕРСИТЕТІ


1. Університетська кафедра має розглядатися як проект з реалізації відповідної науково-дослідної програми, яка інтегрована в навчальний процес.

2. Завідувач університетської кафедри не повинен розглядатися як управлінець персоналом. Його роль має полягати в керівництві кафедрою як проектом. Завідувач кафедри має виступати натхненником проекту та постійно демонструвати власні реальні наукові здобутки, що є частиною реалізації тієї науково-дослідної програми, над якою працює кафедра.

3. Відповідну норму ст. 35 Закону «Про вищу освіту», яка обмежує перебування завідувача кафедри на посаді двома строками, потрібно щонайменше піддати ґрунтовній ревізії.

4. Кабінетом для завідувача кафедри має слугувати саме приміщення кафедри, яке має бути майданчиком спілкування для членів кафедри. Останнє положення особливо важливе в тому разі, якщо б в ході кардинальної перебудови приміщень українських університетів викладачі та дослідники кафедр отримували окремі кабінети хоча б один на кілька осіб.

5. Дисертаційне дослідження, що здійснюється на кафедрі, має бути частиною науково-дослідної програми, що реалізується на кафедрі.

6. Підготовка та захист дисертаційного дослідження має здійснюватися на кафедрі, що, однак, передбачає обов’язковість залучення до процедури захисту зовнішніх фахівців з теми дисертації. Сам захист за можливості має відбуватися в приміщенні кафедри, а за потреби у відповідній аудиторії університету, що має передбачатися в університеті саме для подібних заходів.

7. Перевірка ефективності роботи кафедри має здійснюватися не в режимі адміністрування, що передбачає заповнення завідувачем та членами кафедри нікому не потрібних паперів та марнування часу, а в рамках систем внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості вищої освіти. Такі системи мають бути направлені на моніторинг процедур забезпечення якості навчального процесу та наукових досліджень, при цьому сам моніторинг не повинен перешкоджати нормальній роботі кафедр, зокрема відволікати членів кафедри від їх роботи.

8. Університетам слід відмовитися від практики невиправданого об’єднання кафедр. Такі невиправдані об’єднання в рамках моніторингу процедур забезпечення якості вищої освіти мають розглядатися та оцінюватися як такі, що перешкоджають забезпеченню якості освіти. Відповідні оцінки мають знаходити своє відображення в тих висновках, які незалежні установи оцінювання та забезпечення якості вищої освіти мають готувати щодо забезпечення у відповідному університеті якості освіти.

Роль кафедри в університеті є визначальною. Якщо провести аналогію з людським тілом, то можна сказати: хоча окрема кафедра і не може виступати спільним обличчям для всього університету, однак кожна кафедра має виконувати роль критично важливого органу, який дозволяє обличчю університету мати пристойний вигляд.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook