понедельник, 22 декабря 2014 г.

Основні проблеми/реалії/перешкоди на шляху реформи вищої освіти


1. Неготовність освітянської громади до реального реформування → відсутність політичних постатей, спроможних взяти на себе відповідальність за проведення непопулярних реформ в освіті взагалі та вищій освіті зокрема → половинчастість та популізм рішень → наростання персоніфікованої боротьби (боротьба з одіозними плагіаторами, “поганими ректорами”, “неформатними” ВНЗ ↔ персональні випади проти окремих осіб чи груп) → поступова підміна персоніфікованою боротьбою системного реформування вищої освіти.

2. Відсутність інституалізованого експертного середовища, спроможного підтримати проведення освітньої реформи та відсутність реальних кроків з інституалізації експертного середовища → імітація експертного та громадського обговорення реформи вищої освіти ↔ відсутність відповідної реакції з боку МОН на зауваження експертів та становлення інституалізованого експертного середовища → взаємна недовіра між освітніми експертами та непродуктивна квазі-конкуренція між останніми в неконкурентному середовищі.

3. Нерозуміння суб’єктами системи вищої освіти свого місця в реформуванні системи вищої освіти та нових реалій → відсутність реальних кроків для побудови нової системи противаг у вищій освіті (МОН займається розробкою положення про незалежне від нього Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти, відсутні реальні кроки з формування умов для створення незалежних агенцій з забезпечення якості вищої освіти, ВНЗ не розглядають себе як автономних суб’єктів і продовжують чекати на вказівки з міністерства, надана новим Законом “Про вищу освіту” автономія ВНЗ носить половинчастий характер, що лише посилює дезорієнтацію ВНЗ).


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

суббота, 20 декабря 2014 г.

Про персоніфіковану боротьбу при “реформуванні освіти”


Сьогодні, як і раніше, персоніфікована боротьба при “реформуванні освіти” переважає над системною аналітикою та системним реформуванням. Патерналістське суспільство сприяє саме такій практиці. Людина в патерналістському суспільстві призвичаєна або підтримувати свого патера, критикуючи чужих патерів, або шукати нового патера. За часів минулого міністра освіти доводилося зазначити, що якщо для української інтелігенції головною проблемою є постать міністра освіти, то в такому разі сама інтелігенція стає проблемою. Міністри та їх команди рано чи пізно йдуть, а системні проблеми, на жаль, залишаються.


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

воскресенье, 7 декабря 2014 г.

Про обговорення листа МОН про 53 ВНЗ та розвішування локшини на вуха


Проблема не в самому листі, а в тому що цей лист демонструє тенденції, які не можуть не насторожувати.
По-перше, кількість ВНЗ в Україні, які, м’яко кажучи, займаються торгівлею дипломами, значно більше ніж 53. А тому зводити все до переліку 53 ВНЗ є неприпустимим. Стосовно самого переліку виникають питання щодо його неупередженості.
По-друге, останні месиджі МОН стосовно списку 53, переліку кількох одіозних плагіаторів, яких МОН позбавив наукових ступенів та інші месиджі в мене особисто викликають занепокоєння. Ці месиджі відволікають нашу увагу від питання системного реформування вищої освіти. Головне питання полягає не в списках та окремих плагіаторах, а в створенні у вищій освіті надійної системи противаг.

Сьогодні стара система намагається вижити і вона вкидає нам інформацію про переліки ВНЗ, про окремих плагіаторів, ніби говорячи, дивіться ми ж боремося – система працює. Своїми посланнями нам говорять: ми тільки трішки підлатаємо систему: імплементуємо норми Закону (питання друге як саме імплементуємо), але так в принципі все добре. Ні, не добре!

Боротьба з надмірною кількістю (до того ж неякісних) ВНЗ адміністративними заходами нагадує тушіння полум’я соломою. В країні склалася ціла система корупції, “відкатів”, шахрайства, яка пов’язана з наданням права ВНЗ займатися торгівлею дипломами. І цим займають як державні (національні), так і комунальні та приватні ВНЗ, мова йде про сотні ВНЗ. І люди, які задіяні в таких схемах, лише аплодують подібним листам МОН, а, можливо, навіть сприяють появі подібних листів. Такі листи добре вписуються в існуючу схему. Вони сприяють лише зростанню розміру хабарів. Масштаб всього павутиння шахрайських схем, які існують, і особливо активно процвітали в недалекому минулому (сьогодні демографія підводить!) могли б вразити сторонню людину. І коли один одіозний ректор не так давно пригрозив щось повідомити, то не виключено, що ці повідомлення могли стосуватися саме “системи павутиння”, проте він швидко замовк – і вже освоюється в новій цікавій ролі.

Якщо хтось вважає, що громадськості на вуха можна розвішувати локшину, то це одна справа. Якщо хтось намагається прикриватися експертами при розвішуванні такої локшини, то це інша справа.


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

вторник, 2 декабря 2014 г.

“Розстрільний список” 53 ВНЗ (і їх філій) та кілька майже філософських питань




Сьогодні широко обговорюється лист МОН від 28.11.2014 року до керівників ВНЗ, цьому листу передував інший лист у жовтні, згідно якого ВНЗ мали на регіональному рівні до 1 листопада подати свої міркування стосовно оптимізації мережі ВНЗ. Між двома листами МОН є принципова різниця. Так, якщо перший лист лише закликав до обговорення та носив дещо декларативний характер, то другий не лише містить декларативну та мотивувальну частину, але й містить перелік з 53 ВНЗ (здебільшого філії), які викликають занепокоєння МОН.

У цьому зв’язку виникає ряд гострих та дискусійних питань, на які, можна так гадати, МОН вже мав чіткі відповіді, коли надсилав листа від 28 листопада до ВНЗ.

1. Чи має скорочення ВНЗ бути одним із закономірних результатів реформи вищої освіти, чи таке скорочення є передумовою реформи вищої освіти?

2. Що насправді є причиною надмірної кількості ВНЗ в Україні?

3. Чи узгоджується лист МОН зі стратегією на формування у вищій освіті нової системи противаг, згідно якої суб’єкт, який ухвалює рішення стосовно ВНЗ, має спиратися на висновки суб’єкта, який є незалежним від першого?

4. Чи є надійною процедура, згідно якої ВНЗ були включені до списку, і чи можна говорити про забезпечення повноти такого списку, а відповідно чи не є такий список об’єктивно грою за одних проти інших.

Звісно можна відповісти: так що краще було нічого не робити? Проте така відповідь вже усуває можливість дискусії.

Дані зауваження та питання не слід розглядати як критику МОН. Зрозуміло, що дуже важко бути в ситуації, коли від тебе очікують часто взаємовиключних рішень та дій. Іноді доводиться йти на компромісні рішення та ухвалювати рішення тактичного характеру, з тим щоб мати можливість рухатися в стратегічному напрямку. Якщо цей лист носить такий характер, то це одна справа. А якщо ні!?


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

суббота, 15 ноября 2014 г.

Експертне обговорення чи профанація ?

До питання обговорення освітньої реформи


Ми є свідками жвавого обговорення тих змін, які мають місце в освіті, зокрема у вищій освіті. МОН закликає експертів долучитися до обговорення нових концепцій та стратегій освітньої реформи. Facebook став місцем палких дискусій. Разом з тим залишається проблема інституціоналізації експертного середовища. Особливо це важливо з огляду на те, що в Україні до останнього часу був відсутній феномен професійного освітнього консалтингу. Ми не можемо не усвідомлювати того, що в умовах патерналістського суспільства експертне обговорення має більше шансів перейти в профанацію, ніж зберегти природу повноцінного експертного обговорення.

Які умови є необхідними для повноцінного експертного обговорення (дискусії)?

1. Рівність доступу експертів до всіх площадок експертного обговорення.

2. Нейтральність площадки обговорення.

3. Компетентність експерта має визначатися його спроможністю вести дискусію, його спроможністю аргументувати та контраргументувати, тобто компетентність визначається в ході дискусії, а не перед дискусією чи поза дискусією.

4. Головувати під час обговорення (дискусії) має особа, яка особисто не бере участі в дискусії та прямо не є зацікавленою в результатах дискусії як автор чи як опонент запропонованого до обговорення проекту (документу).

5. Недопустимість непрозорого формування за сприяння МОН експертних груп, які протиставляються іншому експертному середовищу та намагаються визначати на свій розсуд формат можливих дискусій.

6. Жоден з учасників обговорення (дискусії) не може мати переваг перед іншим; експертне обговорення (дискусія) не може відкриватися з виступу політичних чи урядових ( владних) осіб (керівників МОН.

7. Заохочення незалежних освітніх експертів до участі в експертних обговореннях. Експертне обговорення має визначатися як місце формування експертних груп та майданчиком, на якому формуються передумови для становлення професійного освітнього консалтингу в країні: укладення угод та контрактів між незалежними освітніми експертами (консалтинговими агенціями) та замовниками їх послуг (МОН, ВНЗ.

8. Наявність чіткої процедури експертного обговорення та неухильне дотримання такої процедури учасниками обговорення.

Або будуть дотримуватися такі вимоги (їх звичайно можна доповнити), або обговорення будуть і надалі швидше нагадувати селекторні наради керівника району з головами колгоспів чи звіти громадських організацій про використання отриманого гранту.

Дані зауваження не направлені проти когось особисто, вони мають лише забезпечити умови проведення повноцінного експертного обговорення. Сьогодні ці умови, на жаль, повною мірою не забезпечені, а отже говорити про повноцінне експертне обговорення освітньої реформи на сьогоднішній день неможливо.


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

воскресенье, 9 ноября 2014 г.

Про кредитно-модульну систему та архітектуру українських університетів


Після руйнації системи противаг у вищій освіті на початку 90-х років, другого потужного удару по системі вищої освіти було завдано нерозважливим введенням кредитно-модульної системи, яка звичайно добре працює в багатьох європейських країнах, а у нас фактично спотворила сам навчальний процес. Ряд причин не дозволив повноцінно ввести дану систему, як не дивно однією з таких причин стала сама архітектура українських університетів. Про це фактично не згадують сьогодні, і можна припустити, що навіть не думали про це тоді, коли вводили кредитно-модульну систему. Кредитно-модульна система надає великого значення поміж іншого самостійній та індивідуальній роботі студента, така робота потребує взаємодії студента та викладача поза аудиторією. Мова йде про практику консультувань викладачем студента. В більшості європейських та американських університетів студенти шукають можливості спілкування з викладачем саме поза аудиторією. І таке спілкування відбувається в кабінеті викладача. Як правило, викладач, який читає лекції, має свій особистий кабінет в університеті. Архітектура наших університетів не передбачає такі кабінети. Наші викладачі далеко не завжди мають навіть власний стіл. Сама архітектура наших університетів не передбачає повноцінного впровадження кредитно-модульної системи.


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

четверг, 6 ноября 2014 г.

Про боротьбу МОН з плагіатом у дисертаціях


Найбільш мене лякає сама думка про те, що в системі освіти хтось з кимось бореться. Ми ніяк не можемо зрозуміти, що питання захисту дисертації є питанням самоповаги дисертанта та самовизначення університету. Ми все намагаємося витягти “мавпу” (від мавпування, плагіатор мавпує) з джунглів, стягнувши її з пальми та присоромивши її, замість того щоб створити умови, за яких “лазити по пальмах” було б безглуздо.


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про проект концепції розвитку освіти України на період 2015 – 2025 року


6 листопада відбулося обговорення проекту концепції розвитку освіти України на період 2015 – 2025 року, розробленого групою СПГ “Освіта” під керівництвом Георгія Касьянова.

Сам проект я ще продовжую вивчати, однак вже можу висловитися з приводу задекларованої розробниками концепції мети змін структури освіти, а саме “узгодити структуру освіти з потребами сучасної економіки та інтеграції України у європейський економічний і культурний простір”.

Визначати економіку як схему, за якою буде вибудовуватися система освіти країни, є неприйнятним підходом.

По-перше, це проблематично реалізувати, оскільки суспільне життя не зводиться лише до економіки.

По-друге, за такого підходу гуманітарна освіта, яка і так ледве жевріє в країні, буде остаточно спотворена. В який спосіб теологічна освіта має узгоджуватися з потребами сучасної економіки?

Метою змін не може декларуватися входження до будь-якого економічного чи культурного простору.

Хочу побажати розробникам концепції не плутати системне і схематичне мислення!


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

пятница, 24 октября 2014 г.

Про вибір між освітою у власній країні та освітою за кордоном


Обираючи між освітою у власній країні та освітою за кордоном, мається на увазі передусім освіта в Західній Європі та Північній Америці, обирають не просто між двома освітніми системами, а між різними світами, культурами, ціннісними орієнтирами, ментальностями, стосунками в суспільстві, духовно-релігійними традиціями.

Сам феномен університету виник в Західній Європі, він є складовою частиною західноєвропейської культури, вираженням її ментальності та інституалізацією її духовного досвіду.

Сучасні західні університети існують в умовах постіндустріального суспільства, а сам розвиток західних університетів значною мірою обумовлений запитами і потребами такого суспільства. Відповідно диплом, який отримується в західних університетах, повноцінно може бути використаний саме в умовах постіндустріального суспільства, яке справедливо називають інформаційним суспільством. В сучасному постіндустріальному суспільстві найбільш цінується інформація. Вона пропонується як головний товар.

Найбільша проблема, яка постає перед кожним, хто отримує освіту за кордоном в західному університеті, полягає у використанні набутого знання і досвіду в умовах індустріального суспільства власної країни. Оскільки на даному етапі далеко не завжди можна повноцінно використати набутий досвід за кордоном у власній країні, то переважна більшість випускників західних університетів і коледжів прагне залишитися за кордоном. І в цьому не має нічого дивного, оскільки власні країни часто не потребують послуг таких фахівців. Отож, обираючи освіту за кордоном, слід відразу визначитися з тим, чи плануєте Ви по завершенню навчання використовувати набуті знань вдома, чи Ви відразу налаштовані не повертатися в рідну країну, а шукати собі щастя з набутою освітою за кордоном. В іншому разі, навіть отриманий диплом за кордоном може мало чим реально зарадити в житті його власнику. Можна відірватися від власного берега, так і не приставши до іншого. Таке часто трапляється.


Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту за кордоном, то відвідайте мій сайт Освіта за кордоном

Підпишіться на мої публікації в Facebook

О выборе между образованием в собственной стране и образованием за рубежом


Делая выбор между образованием в собственной стране и образованием за рубежом, имеется в виду, прежде всего образование в Западной Европе и Северной Америке, выбирают не просто между двумя образовательными системами, а между разными мирами, культурами, ценностными ориентирами, ментальностями, отношениями в обществе, духовно-религиозными традициями.

Сам феномен университета возник в Западной Европе, он есть составной частью западноевропейской культуры, выражением её ментальности и институализацией её духовного опыта.

Современные западные университеты существуют в условиях постиндустриального общества, а само развитие западных университетов в значительной мере обусловлено запросами и потребностями такого общества. Диплом, получаемый в западных университетах, полноценно может быть использован именно в условиях постиндустриального общества, которое справедливо называют информационным обществом. В современном постиндустриальном обществе наиболее ценится информация. Она предлагается как главный товар.

Самая большая проблема, которая встает перед каждым, кто получает образование за рубежом в западном университете, заключается в использовании накопленного знания и опыта в условиях индустриального общества собственной страны. Поскольку на данном этапе далеко не всегда можно полноценно использовать приобретенный опыт за рубежом в собственной стране, то подавляющее большинство выпускников западных университетов и колледжей стремится остаться за границей. И в этом нет ничего удивительного, поскольку собственные страны часто не нуждаются в услугах таких специалистов. Поэтому, выбирая образование за рубежом, следует сразу определиться с тем, планируете ли Вы по завершению обучения использовать приобретенные знания дома, или Вы сразу настроены не возвращаться в родную страну, а искать себе счастья с приобретенным образованием за рубежом. В противном случае даже полученный диплом за рубежом может немногим помочь в жизни его владельцу. Можно оторваться от собственного берега, так и не причалив к другому берегу. Такое часто случается.




Если Вас интересует дополнительная информация о высшем образовании за рубежом, то посетите мой сайт Образование за рубежом



четверг, 23 октября 2014 г.

Що мають містити правила прийому до вищого навчального закладу?


Насамперед слід пам’ятати, що правила прийому оприлюднюються державною мовою. У разі прийняття рішення місцевою радою щодо використання регіональних мов або мов національних меншин Правила прийому також оприлюднюються цими мовами.

перелік акредитованих та неакредитованих освітніх програм, за якими здійснюється прийом на кожний рівень вищої освіти;

порядок проведення конкурсного відбору та строки зарахування вступників за ступенями вищої освіти і освітньо-кваліфікаційними рівнями;

перелік конкурсних предметів, з яких вступники подаватимуть сертифікат зовнішнього незалежного оцінювання для;

перелік конкурсних предметів, з яких проводяться вступні випробування;

порядок роботи приймальної комісії (дні тижня та години);

порядок і строки прийому заяв і документів;

порядок проведення вступних випробувань, спосіб та місце оприлюднення їх результатів;

порядок подання і розгляду апеляцій на результати вступних екзаменів, що проведені вищим навчальним закладом;

порядок обчислення конкурсного бала вступника із зазначенням вагових коефіцієнтів, які присвоюються сертифікатам зовнішнього незалежного оцінювання, середньому балу документа про повну загальну середню освіту, балу за конкурс творчих або фізичних здібностей (у разі його проведення);

умови поселення вступників та студентів до гуртожитку відповідно до затвердженого у вищому навчальному закладі порядку;

порядок і строки прийому заяв і документів від іноземців, осіб без громадянства, закордонних українців, біженців та осіб, які потребують додаткового захисту;

порядок проходження медичного огляду вступників (якщо таке обстеження додатково проводиться при вступі);

порядок проходження психологічного обстеження (якщо таке обстеження додатково проводиться при вступі);

порядок та форми проведення творчих конкурсів (якщо такі конкурси мають місце);

наявність/відсутність місць державного замовлення, строки прийому заяв та документів на навчання, строки проведення та оголошення результатів фахових випробувань, строки оприлюднення рейтингового списку вступників, які вступають на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста і ступенем магістра;

наявність/відсутність можливостей для навчання осіб з особливими потребами.




Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



среда, 22 октября 2014 г.

МОН шукатиме механізми працевлаштування випускників ВНЗ


У Міністерстві освіти і науки розпочато роботу по формування механізмів працевлаштування випускників вищих навчальних закладів.

Утворено міжвідомчу робочу групу, до складу якої включено представників Міністерства освіти і науки, Міністерства соціальної політики, Державної служби занятості, Федерації роботодавців. Ця група має забезпечити визначення оптимальних шляхів підвищення ефективності сприяння працевлаштуванню випускників вищих навчальних закладів згідно з основними положеннями закону про вищу освіту. Робоча група має сформувати механізми взаємодії з вищими навчальними закладами України, підприємствами, організаціями та установами, регіональними центрами занятості з метою забезпечення першим робочим місцем випускників вищих навчальних закладів відповідно до присвоєної кваліфікації.




Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



Зміни в процедурі розподілу держзамовлення між ВНЗ


Перший заступник міністра Інна Совсун повідомила про наступні зміни. Абітурієнти під час реєстрації заяви для проходження ЗНО будуть зазначати спеціальності та вищі навчальні заклади, у яких вони мають намір навчатися. Після завершення ЗНО і складання вступних іспитів, у вищих навчальних закладах по кожній спеціальності формуватиметься рейтинговий список.

Місця державного замовлення підуть у ті університети, які зазначили вступники, у свої заявах. Бюджетні місця будуть отримувати не ВНЗ, а найсильніші абітурієнти.

Така система повноцінно запрацює у 2016 році. Під час всуптної кампанії 2015 року буде діяти перехідний період для запровадження цієї новації.




Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



вторник, 21 октября 2014 г.

Про нове положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників ВНЗ.


В рамках імплементації Закону України Про вищу освіту МОН розробляє нове положення про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів.

Положення має буде розроблено до 1 листопада 2014 року. Положення передбачає підвищення прозорості конкурсів на заміщення науково-педагогічних посад. Очікується, що нове положення приведе до зменшення частки осіб пенсійного віку на науково-педагогічних посадах у ВНЗ.




Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



ЗНО 2015 року


Директор УЦОЯО Ігор Лікарчук на засіданні Правління Громадської ради при Міністерстві освіти і науки розповів про п’ять нововведень ЗНО 2015 року.

По-перше, замість умовного бар’єра в 124 бали введено поріг "склав ЗНО" та "не склав ЗНО".

По-друге, відмова від сертифікатів минулих років.

По-третє, впроваджуються тести дворівневої складності з двох предметів: української мови і літератури, математики.

По-четверте, поєднання державної підсумкової атестації з української мови з тестом ЗНО з української мови і літератури для всіх випускників загальноосвітніх шкіл.

По-пяте, з переліку предметів, з яких проводитиметься зовнішнє незалежне оцінювання, вилучено всесвітню історію та світову літературу.




Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



Про припинення ліцензійної експертизи та видачі ліцензій на підготовку (перепідготовку) спеціалістів і молодших спеціалістів


МОН припиняє проводити ліцензійну експертизу та видавати ліцензії на підготовку (перепідготовку) спеціалістів і молодших спеціалістів. Освітня діяльність за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і молодшого спеціаліста, що започаткована вищими навчальними закладами до набуття чинності цим Законом (до 6 вересня 2014 року), продовжується у межах строку навчання за певною освітньо-професійною програмою з видачею державного документа про вищу освіту встановленого зразка - диплома спеціаліста (молодшого спеціаліста). Останній прийом на здобуття вищої освіти за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і молодшого спеціаліста проводиться у 2016 році. (Лист МОН № 1/9-527 від 09.10.14)




Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



понедельник, 20 октября 2014 г.

Про умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів України в 2015 році


Міністерство освіти і науки України затвердило умови прийому на навчання до вищих навчальних закладів України в 2015 році (Наказ Міністерства освіти і науки України від 15.10.2014 № 1172).

ВНЗ прийматимуть сертифікати лише поточного навчального року. Абітурієнти, які здавали ЗНО в попередньому році (2014) повинні будуть перереєструватися на проходження ЗНО в 2015 році.

В умовах прийому до ВНЗ на 2015 рік немає встановлених мінімальних прохідних балів ЗНО. Будь-хто, хто має сертифікат ЗНО, за визначенням має право для участі у вступній кампанії. Разом з тим самі ВНЗ можуть встановлювати мінімальний прохідний бал.

Прийом документів вступників розпочнеться 10 липня, а закінчиться 1 серпня о 10:00. Списки рекомендованих до зарахування будуть оприлюднені 2 серпня.

На відміну від минулих років всіх абітурієнтів зараховуватимуть у першу хвилю. Це відбуватиметься завдяки тому, що кожен вступник, який має право подавати 15 заяв (по три заяви в п’ять вузів), повинен виставити пріоритетність кожної заяви.


Підпишіться на мої публікації в Facebook



Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти


Після введення ЗНО ми можемо здійснити ще один реальний крок на шляху реформи (вищої) освіти!!!

17 жовтня на сайті КМУ було розміщено проект постанови КМУ "Про утворення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти". Сам проект ще потребує ретельного та зваженого аналізу, він містить неоднозначні положення, які викликають занепокоєння. Однак можна констатувати наступне:

1. В країні формуються передумови для виникнення феномену освітнього консалтингу, який до цього часу підмінявся посередництвом (не завжди добросовісним) між українськими абітурієнтами та західними університетами.

2. В системі вищої освіти країни утворюються передумови для виникнення повноцінного ринку освітніх послуг з реальною конкуренцією між ВНЗ.

3. МОН реально може втратити ряд функцій, що суттєво змінить місце і роль МОН в системі вищої освіти.


Підпишіться на мої публікації в Facebook



Про публікації для дисертанта


На сторінках друзів у Facebook спостерігаю жваву дискусію стосовно питання необхідності публікацій для дисертанта (аспіранта, докторанта) за кордоном. Що, власне, мають засвідчити подібні публікації? Кого і в чому вони мають переконати? Сама доцільність публікацій до моменту захисту дисертації є доволі спірною. Так, в Німеччині до останнього часу не рекомендувалося дисертантам взагалі публікувати результати дослідження до захисту.

Спеціалізована комісія з захисту дисертацій, розглядаючи дисертацію, мала б виносити рішення про відповідність наданої до захисту дисертації (тексту дисертації) тим вимогам, які виставляються до відповідної дисертації. Спеціалізована комісія, яка має складатися з фахівців, спроможних винести компетентне рішення, може визнати таку відповідність чи невідповідність незалежно від наявності чи відсутності публікацій. Фактичне перенесення акценту на публікації є, по суті, визнанням неспроможності комісій ухвалювати компетентні рішення без посилання на наявні публікації дисертанта. В такому разі, за визначенням, такі комісії мали б виконувати лише технічну функцію, тобто встановлювати наявність потрібних публікацій.

Ми постійно намагаємося поєднати у власній академічній практиці досвіди різних країн, погано собі усвідомлюючи можливість такого поєднання. Нам потрібно зрозуміти просту річ: питання захисту дисертації є питанням самоповаги дисертанта та самовизначення університету. Це не питання боротьби з “поганими хлопцями та дівчатами”, які прагнуть прорватися до науки.




Якщо Вас цікавить додаткова інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



суббота, 3 мая 2014 г.

Мій шлях до теорії пізнання. Початок


В 1986 році у видавництві “Политиздат” вийшов у черговий раз(?) з друку твір Леніна “Материализм и эмпириокритицизм ”. Тираж цього видання був невеликим, а саме 167 тисяч примірників. Для Радянського Союзу такий тираж не був дуже значним. В тому ж році вийшов 3-й том творів Пушкіна (трьохтомник у видавництві “Художественная литература”) тиражем понад 10 млн. примірників. Щоб придбати Пушкіна потрібно було оформлювати підписку, а головний філософський твір Леніна можна було придбати, без підписки, всього за 95 копійок. Не пам’ятаю, що саме вплинуло на мій вибір, проте твір Леніна я придбав і ніколи потім не пожалкував з цього приводу. Зберігаю його до цього часу. Ленінська філософська праця, на відміну від літературно-поетичних творів Пушкіна, чомусь не користувалася великою популярністю в маленьких українських провінційних містах. Не знаю, чи читали мої земляки твори Пушкіна, так само активно, як вони їх купували. Я ж Леніна прочитав з великим захопленням, і у мене не викликала жодного занепокоєння та обставина, що лайки в цьому творі більше, ніж філософських роздумів. А чи міг я тоді це в принципі зрозуміти!? То була перша прочитана мною книга, яка стосувалася філософської тематики. Прочитавши її, я так і записав в своєму щоденнику: “це видатний філософський твір, вивченню якого, можливо, потрібно присвятити все життя”. Найбільше мою увагу привернула ленінська критика Канта та кантівського поняття “вещь в себе”. Після прочитання ленінського філософського твору я довго думав над тим, як це “вещь” може бути “в себе”. Такі роздуми дозволили трохи концептуалізувати для мене мої власні образи та інтуїції стосовно цієї теми, які час від часу заволодівали моєю увагою, і які я добре не розумів. Бо для їх розуміння по-справжньому потрібно було бути готовим поставити питання: як можливий предмет? А до цього питання я міг дозріти лише через кілька років… Якщо б в той час я знайшов “Критику чистого розуму” чи критику на неї, то можливо в майбутньому я став би істориком філософії, проте не судилося… Доводилося самостійно думати над тим, як це “вещь” може бути “в себе.” За кілька років мої роздуми привели мене на філософський факультет, на якому я хотів отримати відповідь на свої питання, проте це вже продовження історії мого шляху….


Підпишіться на мої публікації в Facebook



воскресенье, 20 апреля 2014 г.

Незавершенная мысль


Незавершенная мысль столь же обременительна, как и обещание, которое порождает справедливое ожидание. За каждым социально безответственным высказыванием, решением, действием или бездействием прячется интеллектуальная безответственность.


Підпишіться на мої публікації в Facebook



понедельник, 14 апреля 2014 г.

Анти-Агора або монолог у сучасній філософії


(Міркування напередодні конференції “Дні науки філософського факультету” КНУТШ 15-16 квітня, 2014)

15-16 квітня 2014 року в Києві на філософському факультеті КНУТШ мають пройти вже традиційні для квітня “Дні науки філософського факультету”. В рамках “Днів науки” мають пройти круглі столи. Два з таких круглих столів проводяться 15 та 16 квітня за підтримки кафедри філософії. Перший стіл називається “Сучасні моделі філософської освіти”, на цьому столі планується презентація збірки ““Медитації” Декарта у дзеркалі сучасних тлумачень”, що вийшла з друку у видавництві “Дух і літера” в 2014 році. Другий стіл називається “Конфесійність метафізики”. Цей стіл присвячений 65 річчю Володимира Дем’янова. Життя пана Володимира вже тривалий час пов’язано з філософським факультетом та кафедрою філософії. Багатьом Володимир Дем’янов відомий своєю толерантність, поміркованістю та увагою до студентів, аспірантів та колег. Ці два круглі столи пов’язані не лише місцем і часом їх проведення, а й тематично.

Теми (не)конфесійності метафізики, сучасних моделей філософської освіти (або як викладати філософію в сучасному світі) та філософії (“Медитацій”) Декарта можна пов’язати в одній темі. Цю тему можна назвати: “Брак діалогу в сучасній філософії”. Монологізація філософії має всі підставити розглядатися як основна проблема сучасної філософії. Монологізація філософії розпочинається, як мені видається, саме в часи Декарта або безпосередньо в часи, що передують часам Декарта. Саме Декарт став першим прапороносцем монологізації філософії, а в подальшому справу Декарта продовжили Кант та Гуссерль. Стверджувати це, не означає, виступати проти означених філософів чи заперечувати той факт, що саме вони визначили значною мірою шлях у філософії переважної більшості сучасних континентальних філософів. Осмисленням власного досвіду не означає відмови від нього. Проте таке осмислення може стати спробою бути чесним з собою та іншими. Організатори та учасники столу, на якому мають презентувати “Медитації” Декарта, натякають на презентацію нового погляду на Декарта, який має змінити наші уявлення про філософію останнього. Що ж у кожного, хто буде мати можливість та бажання відвідати цей захід, буде можливість в цьому пересвідчитися!

Сам формат круглого столу означає, що на ньому має відбутися діалог, і саме діалог, а не диспут. Ми не завжди розрізняємо ці два феномени. Диспут передбачає наявність наперед визначених протилежних позицій, які диспутанти мають захищати, одночасно спростовуючи протилежну позицію. Діалог не містить в собі таку контроверсійність. Ідеалом діалогу в філософії слугують діалоги Сократа на Агорі, диспути швидше пов’язують зі схоластичними середньовічними диспутами.

А чи можливий діалог або хоча б повноцінний диспут за умов абсолютного домінування монологу в сучасній філософії? Діалог справжній та щирий! Хтось колись був свідком щирого діалогу (диспуту-дискусії) колег на засіданні кафедри філософії де-небудь та коли-небудь? О, це сумнівно вже само по собі! Хтось колись був присутнім при ситуації, коли при обговоренні тексту дисертації присутні колеги виявляли уваги до самого тексту більше, ніж до власних питань, які часто виникають як ті гриби-мутанти на радіоактивному ґрунті. Частіше доводиться спостерігати ситуацію, за якої учасники “дискусії” ставлять питання не доповідачу, а самим собі, і тому не є зрозумілим, що людина запитує, і для чого вона це робить. А відповідь проста: такий “запитальник” перебуває в діалозі з самим собою. Йому не має жодного діла до роботи колеги, проте дуже цікаво нагадати самому собі про самого себе. Що поробиш – затяжний діалог з самим собою неминуче переходить в монолог. Добре було б, щоб такий “запитальник” хоча б щось тямив у проблемах, які обговорюються, чи принаймні бодай добре усвідомлював власні питання. Проте в умовах тотального монологу людині не до того.

Парадоксальність полягає в тому, що саме філософський текст є водночас і основним та найбільш надійним способом передачі та збереження філософської традиції, і “винуватцем” монологізації філософії. І “Медитації” Декарта цікаві в цьому відношенні тим, що вони містять в собі спробу щонайменше подвійної монологізації. І мова йде не про суб’єктивізм у філософії Декарта. Мова йде про те, що Декарт свідомо намагається протиставити себе попередній традиції. Інша річ, наскільки йому це вдається. Вже Лейбніц докоряв Декарту, за спробу останнього приховати свою залежність від схоластики. Цікавою є сама свідома спроба Декарта відмежуватися від попередньої метафізичної традиції. Подібні спроби здійснять згодом Кант та Гуссерль. Найбільш гротескного виразу в ХХ ст. така спроба поривання з попередньою метафізичною традицією буде продемонстрована Гайдеггером. Декарта, Канта та Гуссерля об’єднує декларація про започаткування нового фундаменту в філософії. Сьогоднішні розмови про конфесійність метафізики можуть бути зрозумілими лише в наш час. Грек на Агорі навіть не зрозумів би, що означає конфесійність того, що ми сьогодні називаємо метафізикою. Афіняни засудили метафізика Сократа за те, що він, на їхню думку, руйнував морально-релігійну конфесійність. Сократ постраждав за своє переконання, що щирий діалог не може бути конфесійним.

Викладач філософії, який заходить до студентської аудиторії, має важке завдання: він звертається до студентів з монологом з метою викликати діалог.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



четверг, 3 апреля 2014 г.

Про феодальну систему вищої освіти України


Сьогодні всі у вищій школі перебувають в очікуванні ухвалення Верховною Радою нового закону про вищу освіту. За останні кілька років це вже друга спроба реально перейти до ухвалення нового закону про вищу освіту. Хтось дивиться на таку перспективу з оптимізмом, хтось песимістично сприймає можливі зміни, особисто я очікую подібні зміни з тривогою.

За більш як двадцять років знайомства з системою вищої освіти України, спочатку як студент та аспірант, а потім як викладач у різних навчальних закладах вищої освіти: столичних та провінційному, державних та приватному, я прийшов до розуміння того, що система вищої освіти, яка сформувалася в Україні, є, по суті, феодальною системою. Для якої притаманна як наявність великих, середніх та дрібних феодалів в особі ректорів, деканів та керівників кафедр, так і вірнопідданих в особі викладачів та студентів. Найбільш безправними, затурканими та заляканими в такій системі є навіть не студенти, які часто виступають спонсорами феодальної системи, а саме викладачі. В останній час на вірнопідданих в особі викладачів все більше і більше покладається в обов’язок шукати нових вірнопідданих в особі студентів, особливо це стосується провінційних та приватних вищих навчальних закладів.

Феодальна система вищої освіти в Україні характеризується крайньою формою закритості. Провідні університети світу і навіть значна частина російських університетів на своїх сайтах часто мають рубрики про вакансії, українські університети або взагалі таких рубрик не мають, або оголошення про вакансії на них ніколи не з’являються. І це при тому, що кожного року проводяться конкурси на заміщення викладацьких посад: в кожному середньому навчальному закладі їх проводиться десятки, а у великих закладах – сотні. Стороння людина не може взяти участі в таких конкурсах, оскільки вона не знає про їх проведення. Так, можливо, в якихось своїх паперових інформаційних друкованих органах окремі заклади і вказують на такі конкурси, проте це робиться так, щоб ця інформація широко не потрапила за межі вищого навчального закладу. І в цьому зацікавлені як керівники ВНЗ, так і викладачі даного навчального закладу. Перші отримують безмежні і майже нічим необмежені можливості для вирішення кадрових питань, другі в такий спосіб позбуваються можливих конкурентів. Таке середовище без реальної конкуренції можна назвати болотом.

При влаштуванні на роботу в український університет викладач-пошукач, звісно за умови наявності попередньо конспіративно виявленої вакансії, як правило, звертається на відповідну кафедру, і знайомиться з дрібним феодалом даного закладу, в собі керівника кафедри. Важливо сподобатися цьому дрібному феодалу, оскільки за умов наявності в навчальному закладі системи патронату, згода завідувача кафедри майже гарантує прийом на роботу. Відбудеться ще одна або дві зустрічі з деканом або відповідним проректором університету, де здебільшого викладач-пошукач буде мовчати, а за нього буде говорити завідувач кафедри. З викладачем-пошукачем буде укладений договір на один рік, з можливістю подальшого укладанням контракту на відповідну кількість років. Колективу кафедри, як правило, новий колега представляється вже після вирішення питання по його працевлаштуванню. Таким чином, викладач-вірнопідданий, по суті, стає особисто зобов’язаним керівнику кафедри, тобто своєму патрону. Така система феодальних стосунків з певними варіантами притаманна майже всім українським вищим навчальним закладам. Така система сприймається майже всіма. Вона є абсурдною, патологічною, репресивною, антигуманною. Однак саме вона існує. Саме в такій системі десятками років працюють незмінні ректори-феодали, які вибудовують навколо себе корупційні схеми, в які залучаються близькі родичі, працівники адміністрації та бухгалтерії. Саме в такій системі зростають тисячі так званих науково-педагогічних працівників, які штампують гори макулатури під виглядом кандидатських та докторських дисертацій, статей та монографій. Відсоток людей пенсійного віку в українських вищих навчальних закладах дуже високий, і високий він саме тому, що такими людьми, в силу очевидних речей, легше всього маніпулювати.

Звичайно таку систему можна здолати. А для цього необхідно на даному етапі, по-перше, у всіх державних та комунальних вищих навчальних закладах без виключення провести обрання нових керівників; по-друге, обмежити час перебування на посаді керівника (ректора) двома роками; по-третє, визначити головною функцією керівника (ректора) дотримання статуту закладу (ректори-господарники – це жах); по-четверте, зобов’язати державні та комунальні вищі навчальні заклади проводити публічно конкурси на заміщення всіх посад в навчальному закладі, зокрема дотримання прозорої процедури заміщення викладацьких посад; по-п’яте, зменшити фінансування закладів, які ігнорують дані заходи.

Це першочергові заходи, які потрібні на цьому етапі. Без вживання даних першочергових заходів ухвалення нового закону про вищу освіту не лише не зруйнує феодальну систему в вищій освіті, а й посилить її. Вищі навчальні заклади повторять сумну долю колись потужного Одеського пароплавства. Більше прав, свобод та автономії навчальним закладам, а не феодалам!




Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



пятница, 28 марта 2014 г.

Про бунт проти розуму східноєвропейця


Бунт проти розуму іманентно визначає хід подій в історії східноєвропейських народів. Розум постійно постає як предмет недовіри та скепсису. Віра, інтуїція, уява – ось справжні ідоли східноєвропейця. Не дивує “любов” східноєвропейських філософів до Гайдеггера та його інтерпретації “Критики чистого розуму”, в якій уяві відводиться домінуюча роль. При читанні філософських опусів східноєвропейців дуже часто не полишає відчуття, що маєш справу не з філософським текстом, а з текстуально оформленими асоціативними рядами, які виражають прихованні інтуїції та образи автора. І нічого більше! Неймовірна сила синтезу і майже повна відсутність самого бажання до аналізу, або несвідома підміна останнього першим. Східноєвропеєць прагне або заперечити філософську концепцію, або зрозуміти її як щось цілісне та недоторкане. Але й перше і друге веде лише до рабської залежності. Лише розуміючи схильність східноєвропейця до бунту проти розуму, можна зрозуміти те, чому український інтелектуал в ході подій останніх кількох місяців ледве не щотижня змінював свою позицію на прямо протилежну.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



четверг, 13 марта 2014 г.

Про реформу вищої освіти: про практику підготовки та захисту дисертаційних досліджень


Сьогоднішня практика підготовки та захисту дисертаційних досліджень є безглуздою та аморальною по суті. Спроба частково реформувати її, змінюючи функції ВАКу чи вносячи якісь незначні зміни, виглядатиме як спроба реформувати безглуздя та аморальність. Не можна реформувати вищу школу, вдаючись до спроби покращити систему. Не можна покращити сьогоднішній МОН, його можна лише ліквідувати, поступово відбираючи в нього переважну більшість функцій. Поспіх тут, звичайно, не є доречним, одна чітке розуміння проблеми є необхідним. Від теперішнього міністра хотілося б очікувати лише одного: він має стати головою ліквідаційної комісії МОН.

Реформа вищої школи неминуче має торкнутися і практики підготовки та захисту дисертаційних досліджень. Насамперед потрібно ліквідувати навколо академічний “зоопарк”. Потрібно усунути саму мотивацію захисту дисертацій особами, які байдужі до наукової роботи. А це вже заходи, які виходять за межі реформи вищої школи.

Потрібно відмовитися від надбавок до зарплати за науковий ступінь в різних державних установах, також на розмір пенсії не повинен впливати наявний науковий ступінь. Це несправедливо і позбавлено сенсу. Потрібно розуміти, що відмова від зайвої державної опіки не є можливою без відмови від несправедливих фінансових пільг.

Жодних загальнодержавних дипломів кандидатів та докторів наук не повинно існувати в принципі, це ж стосується і дипломів доцентів та професорів. Має існувати лише диплом університету, інше є зайвим: безглуздим, бюрократичним, корумпованим. Від держави науковцям не слід чекати надбавок за наявність наукових ступенів.

Аспірантура і докторантура мають бути місцем для наукових досліджень, а не пансіоном для квазі-вчених. Існує один критерій перебування в аспірантурі або докторантурі для науковця: спроможність проводити дослідження на сучасному науковому рівні. Однак це питання має лежати цілком в сфері відповідальності навчальних закладів. Сьогоднішні вимоги до характеру та кількості статей як при захисті дисертацій, так і при вступі до докторантури є просто безглуздими. На дисертаційне дослідження дивляться як на сукупність сторінок тексту дисертації та визначеної кількості статей. Вимога наявності рецензентів монографії докторської дисертації є не стільки запобіжником халтури, скільки одним із елементів корупції. Сам захист докторської дисертації має показати, варта вона публікації чи ні. Сама процедура захисту дисертацій часто має лише одну складову, що носить ознаки здорового глузду: банкет дисертанта після захисту. Не настільки важливим є те, ліквідуємо ми чи ні дворівневу систему дисертаційних досліджень: кандидатські та докторські. Важливо, щоб самі умови підготовки та захисту дисертаційних досліджень стали раціональними та людяними. Людяність є тим, чого ми маємо найбільш прагнути.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



пятница, 7 марта 2014 г.

Щирість Слова


Слово має потужну силу творити та руйнувати, заспокоювати та збурювати, об’єднувати та роз’єднувати. Людина потребує Слова та живиться ним. Через Слово людина шукає порозуміння з іншою людиною та світом. Спочатку було Слово (логос), – говорить Євангеліє від Івана. Слово даровано людині чи набуто останньою як найбільший скарб духовної істоти. Відмова від Слова та зловживання Словом є найбільшою зрадою людини самої себе. Невідомо чи існують праведники та грішники в цьому світі, проте існує щирість та нещирість слів. Найпідліша теза вигадана людиною: “мовчання – золото” – справжнє гасло духовних лихварів. Брехня, неправдиве слово вважалося завжди ганебним та підлим дійством. Право, зокрема міжнародне право тримається на щирості Слова. Порушення Слова і як наслідок руйнація права повертає світ в стан міжнародного бандитизму, нещирості та зневаги до Слова. Сьогодні ми чуємо слова, проте не чуємо Слова від тих, від кого залежить припинення розгортання трагедії. Це означає, що слова політичних лідерів, керівників держав та урядів, духовних та релігійних “лідерів” є нещирими. Нам не потрібні слова, нам потрібне щире Слово, а його бракує!


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



четверг, 27 февраля 2014 г.

“Ректоропад” чи реальні реформи освіти?


Зміни, які будуть мати місце в країні, не зможуть не торкнутися освітньої царини. В країні поступово “Ленінопад” буде продовжено “ректоропадом”. Розмах “ректоропаду” поки що важко визначити, проте цікаво спочатку визначити причини сучасних подій в країні та царині вищої школи, а потім подивитися на перспективу розвитку ситуації у вищій освіті країни в цілому.

Причиною падіння вже колишньої влади стала не відмова від євроінтеграції в листопаді 2013 році, а узурпація президентом влади в 2010 році та остаточна відмова президента та уряду навесні 2012 року від проведення реформ. І така відмова торкнулася також реформ в освітній сфері. Відмова від євроінтеграції була лише наслідком попередніх подій.

Влада в 2010-1011 роках була поставлено перед вибором: або розпочати реформи (в тому числі і в освітній сфері), або просто продовжити перерозподіл матеріальний благ в країні. В 2010-2011 роках влада поєднувала перше і друге. Найбільш помітними стали зміни в податковому та пенсійному законодавстві.

Восени 2011 року в країні розгорнулася дискусія стосовно реформи вищої освіти. Широкого розголосу набув відомий з’їзд керівників вищих навчальних закладів восени 2011, на якому всі керівники (ректори) дружньо підтримали плани влади реформувати вищу школу. Існувало кілька проектів закону про вищу освіту. Всі вони були далекими від досконалості. Найбільшу перспективу бути ухваленим на кінець 2011 року мав законопроект, який був підготовлений Міністерством освіти і науки України, він був зареєстрований у Верховній Раді 28.12.2011 (реєстраційний номер 9655), попередньо був відкликаний альтернативний законопроект народного депутата Мірошниченка Ю.Р. (Постанова Верховної Ради від 20.12.2011, реєстраційний номер 7486 ).

Законопроект МОН поміж іншого містив визначення різних видів вищих навчальних закладів та освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки, за якими може здійснювати підготовку той чи інший вид вищого навчального закладу. Поява цього законопроекту була продиктована, значною мірою, логікою тодішньої влади: збирати доходів більше, а витрачати менше, зокрема на освіту. Власне, такі наміри притаманні будь-якій владі. Тодішня українська влада була доволі послідовна в реалізації такого наміру. Втілення положень законопроекту МОН привело б до об’єднання вищих навчальних закладів, зменшення кількості напрямків підготовки в більшості ВНЗ, фактичного зникнення вже існуючих коледжів та пониження статусу цілого ряду вищих навчальних закладів. Звісно, це привело б до необхідності значного скорочення професорсько-викладацького складу. В кінці грудня 2011 року влада мала намір ухвалити цей законопроект, проте протягом зими 2012 року такий намір поступово зник, а навесні 2012 року влада фактично відмовилася кардинально реформувати вищу школу, вдаючись час від часу до об’єднань навчальних закладів (іноді доволі кумедних). І такі об’єднання викликали поодинокий спротив.

Чому тоді (навесні 2012 року) влада відмовилися від змін в освіті? Причина відмови від реформи вищої школи була банальна. Реформи привели б до неминучого скорочення викладачів напередодні парламентських виборів 2012 року та зростання рівня соціального напруження, що само по собі лякало владу. Тоді влада виявила безвідповідальність та страх, власне те ж саме вона продемонструє в листопаді-грудні 2013 – січні-лютому 2014 року. Така безвідповідальність та страх влади врешті-решт призведе до трагічних подій у лютому 2014 року. В основі цього лежало небажання бути чесним з собою та країною.

Звісно попередня влада відмовилася не лише від освітніх реформ, вона відмовилася від будь-яких серйозних реформ, які б могли викликати широкий негативний резонанс в суспільстві. При цьому влада усвідомлювала, що за умов економічної кризи та поступового погіршення стану економіки необхідно шукати фінанси на зовнішніх ринках. Всі ті коливання влади між Європою та Росією протягом 2012-2013 років не були питанням вибору шляхів розвитку країни. Це були лише спроби пошуку фінансів напередодні президентських виборів. В певний момент Росія запропонувала українській владі значну суму (15 млрд.дол.) та зниження ціни на газ, і українська влада відмовилася від підписання угоди з ЄС, який не міг запропонувати значних і головне швидких фінансових потоків. Такий вибір і послугував початком відомих подій.

Чи мала влада вибір в 2013 році? Фактично вибір був обмежений. Цей вибір був обмежений навесні 2012 року, тоді коли влада остаточно відмовилася від спроб реформування країни, і зокрема освіти.

Значна частина викладачів вищої школи погано собі уявляє, що відмова влади від реформ, зокрема реформи вищої освіти в 2012 році, і як наслідок відмова від підписання угоди з ЄС в листопаді 2013 року, фактично зберегла для значної частини викладачів їхні робочі місця. Інша річ, яку ціну заплатив народ за збереження таких місць.

В української влади було (і є) дві альтернативи: реформувати країну або торгувати її суверенітетом. Українська влада, починаючи з угоди 2010 року про продовження перебування Чорноморського флоту РФ на території України, торгувала суверенітетом країни. Події листопада 2013 року були лише продовженням попередньої практики.

Реформування країни передбачає і реформу освіти, тобто мова йде про реформування абсолютно корумпованої та неефективної системи. І в своїх планах реформування освіти як минула, так і майбутня влада не мала і не матиме серйозних партнерів в самій системі вищої освіти. Десятиліттями викладачі українських університетів звикали до можливості працювати в певних умовах. І сьогодні переважна частина викладачів не готова і просто не бажає реальних реформ вищої освіти. Якщо і говорять про реформи європейського зразку в освіті, то часто просто не розуміють їхнього реального змісту та наслідків.

Сучасні українські вищі навчальні заклади (ВНЗ) мало відповідають тим назвам, які вони носять. Особливо це стосується українських університетів. Визначальним для системи освіти в Україні є абсолютна та тотальна залежність ВНЗ від держави. Саме це і є джерелом корумпованості та загальної неефективності системи вищої освіти України.

Наступний міністр МОН має направити свою роботу в першу чергу на реформування самого міністерства освіти та науки. Таке реформування, по суті, є ліквідацією старого міністерства та створенням нового міністерства освіти та науки. Реформування має передбачати позбавлення міністерства значної частини тих функцій, які міністерство виконувало до цього часу. Умовою такого реформування має стати ухвалення нового законодавства стосовно освіти, і в першу чергу закону про вищу освіту. Без зміни законодавства призначення міністра освіти та його заступників, переобрання ректорів, люстрація в освіті будуть залишатися механізмами відсторонення від влади і керівництва сучасних корупціонерів майбутніми корупціонерами. Люстрація в освіті без радикального реформування та зміни законодавства є боротьбою одних груп проти інших за перерозподіл влади та фінансових потоків в освітній царині. Отже, жодні зміни стосовно вищої освіти не можуть розпочинатися до моменту ухвалення закону про вищу освіту. Головне завдання МОН полягає в прискоренні ухвалення нового закону про вищу освіту. Закон має визначити повну автономію вищих навчальних закладів в адміністративних, академічних та фінансових питаннях, право державних та недержавних вищих навчальних закладів на державне фінансування. Спроба проведення часткових та компромісних реформ будуть нагадувати кастрацію системи, а не її зміну.

На сьогоднішній день єдиним критерієм фінансування вищих навчальних закладів має стати середній бал зовнішнього незалежного оцінювання абітурієнтів ВНЗ, рівень фінансування вищого навчального закладу в поточному навчальному закладі має бути прямо пропорційним середньому балу ЗНО абітурієнтів (першокурсників) за минулий рік. На жаль, на сьогоднішній день не існує іншого критерію.

Побажаю Сергію Квіту успіхів в його починаннях!


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



воскресенье, 2 февраля 2014 г.

Сталінська практика вживання поняття “фашизм” та пострадянська інтелектуальна еліта
Форми інституалазації зла в суспільстві


Бертран Рассел (Походження фашизму): “Бунт проти розуму починається як бунт проти розмірковувань”

Італійський фашизм, німецький нацизм (націонал-соціалізм) та радянський (російський) комунізм є трьома способами зреалізації тоталітаризму в суспільстві, формами інституалізації зла в Європі в XX ст. Всі три види тоталітаризму відзначаються антидемократичністю, антиліберальністю, антигуманністю. Між різними видами тоталітаризму не існує тотожності. Фашизм, нацизм та комунізм мають лише спільне родове поняття “тоталітаризм” та спільне походження, яке коріниться в незрілості та духовній слабкості людини. Пострадянські інтелектуали, принаймні в своїй більшості, чудово розуміють різницю між трьома моделями тоталітарних суспільств. Вони розуміють, проте в переважній більшості продовжують наслідувати сталінську практику вживання поняття “фашизм”. Таке неподобство пострадянський інтелектуал вчиняє виключно в силу боязні бути незрозумілим та засудженим.

Історія вживання поняття “фашизм” в колишньому Радянському Союзі була визначена довоєнними промовами комуністичних вождів та статтями в радянських газетах 30-х років XX століття. Подальше вживання в Радянському Союзі та пострадянських країнах поняття “фашизм” стало заручником практики його вживання в довоєнний час. Первісно поняття “фашизм” асоціювалося як в Європі, так і в Радянському Союзі з італійським фашизмом, проте згодом фашистськими в радянських газетах без розбору почили називати більшість західноєвропейських урядів, в тому числі ті уряди, до складу яких входили соціал-демократи. Після нападу “дружньої” Німеччини на Радянський Союз, Німеччина відразу в Радянському Союзі була оголошена фашистською, а німецьку армію почали називати або німецько-фашистською, або просто фашистською. Слово “фашист” стало, по суті, синонімом слова “ворог”. Та обставина, що на чолі Німеччини стояли націонал-соціалісти, спонукало радянську пропаганду підміняти поняття “націонал-соціаліст” поняттям “фашист”. Дуже вже не подобалася радянським ідеологам можливість виникнення у радянських людей неприємних асоціативних рядів, які могли постати при наявності практики одночасного вживання понять “соціалістичне суспільство” і “націонал-соціалістичне суспільство”. Поняття “фашист”, насправді мало зрозуміле радянській та пострадянській людині, дуже добре послугувало радянським та пострадянським ідеологам з різних таборів, в широкому вжитку воно і сьогодні.

Далі буде.



Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



Про неможливість підручника з філософії


Закінчивши в 2004 році навчання в аспірантурі на кафедрі філософії філософського факультету КНУТШ (куди в 2001 році я потрапив за підтримки Анатолія Лоя, Андрія Богачова, Анатолія Конверського та Володимира Бугрова, а завершив навчання та підготував дисертацію дякуючи підтримці мого наукового керівника Володимира Дем’янова та інших членів кафедри), я почав викладати на кафедрі філософії КНУТД, яку на той час очолював професор Євген Причепій. До того часу я не мав досвіду самостійного викладання загального курсу філософії. З перших лекцій мені стало зрозуміло, що моє викладання є не лише мало зрозумілим моїм студентам, але й – мені самому. Підручники, на які я міг би розраховувати, мені мало допомагали. Я зрозумів, що, незважаючи на наявні методичні матеріали та робочі програми, у мене відсутня концепція курсу філософії як такого, яку б я особисто розумів. Я почав трохи експериментувати з курсом, звичайно в межах навчальної та робочої програми, іноді правда “трохи” виходячи за їх межі. Підсумком моїх “експериментів” став один висновок та один навчально-методичний доробок. За це маю подякувати викладачам кафедрі філософії КНУТД та особисто проф. Причепію, без терпіння останнього в мене, напевно, нічого б не вийшло.

Висновок був наступним: підручник з філософії є лише прийнятним компромісом між викладачем та студентом. Здебільшого, за існуючої практики, підручники є не стільки вступом до філософії, скільки перешкодою на шляху до філософії.

Фактично, мій висновок був більш радикальним: підручник з філософії не є можливим в принципі. Тоді я прийшов до ідеї створення навчального посібника-провідника з філософії. В 2006 році я почав викладати в КиМУ, там і був виданий цей посібник-провідник невеликим тиражем в 2006 році.

Сьогодні я відійшов від викладання та невпевнений в тому, що коли-небудь повернуся до викладання. Якщо мій посібник буде корисний молодим викладачам та допоможе їм сформувати власне розуміння курсу філософії, то це хоч якось виправдає мої зусилля та терпіння моїх колег до мене.

Див. блог за січень 2014. Філософія. Навчальний посібник-провідник


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



Про шлях дослідника


Будь-який шлях дослідника(!), який врешті-решт приводить його до отримання певного результату, може мати лише умовний початок. Певне дослідження далеко не завжди розпочинається цілком усвідомлено для дослідника. Часто дослідник, ставлячи певне питання, не усвідомлює того, що воно викличе постановку нових питань, розробку нових тем, в яких загубиться первісне питання.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



Про збирачів книжок та текстів


Дивна річ книжка, ще дивнішим має бути той, хто, замість по-справжньому корисних матеріальних речей, збирає книжки. Проте є і такі диваки, котрі збирають і цінують тексти. Такі особи взагалі дивні; світ читацької спільноти та шанувальників книжок “рятується” від збирачів текстів лише завдяки тому, що останніх не дуже багато.
Збирачі текстів – некомпанійські люди!
Тексти навіть не можна поставити до книжкової шафи на загальний огляд. Така халепа – справжнє горе для багатьох книголюбів.

Присутність книжок для багатьох є настільки ж важливою, наскільки для інших важливою є присутність близьких людей. Присутнє є завжди суб’єктом. А суб’єкт дійсно може кликати, лякати, приваблювати і т.д.. Іноді книжку кидають. Іноді вона летить через всю кімнату. Текст позбавлений властивості літати!

Олексій Лосєв, перебуваючи в таборі, тривалий час не мав доступу до книжок. А коли він і його товариші по ув’язненню отримали таку можливість, то книжка, яку вони побачили, викликала неймовірну радість, яка за кілька хвилин була витіснена їх смутком. За кілька днів книжка розійшлася на папір для самокруток. В цей час Лосєв продовжував страждати через втрату власної бібліотеки, таку втрату він міг порівняти хіба що з можливою втратою Шаляпіним голосу.

Маленький хлопчик Робін, якому виповнилося лише 8 років, стоїть в бібліотеці свого батька, котрий вже давно дозволив сину вільно користуватися книжками з бібліотеки. Більшість цих книжок придбана в Оксфорді – світовому центрі книговидавництва. Несподівано погляд Робіна зупиняється на маленькій чорній книжці, на корінці якої написано “Кантівська теорія етики”. Мимоволі рука хлопчика торкається книжки. Ось книжка вже в руках хлопця, він повільно сідає на підлогу біля книжкової шафи, відкриває книжку і намагається читати. Хлопець починає хвилюватися, йому здається, що книга говорить з ним, вона повідомляє йому щось важливе для нього особисто. Однак хлопчик ще зовсім маленький, і він не розуміє, про що саме з ним намагається говорити книга. Хлопчику стає соромно, бо він не розуміє значення знайомих йому англійських слів, проте він відчуває особливість та доленосність зустрічі. Ця зустріч визначила долю відомого англійського філософа та історика Робіна Джорджа Колінгвуда.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



Про книжки та тексти


Читаю вступ до “Tractatus Logico-Philosophicus” Вітгенштайна, виданого в Києві видавництвом “Основи” в 1995 році. Третій абзац на 8 сторінці починається наступними словами: “Щоб зрозуміти книжку пана Вітгенштайна” і далі по тексту. Тепер собі думаю: якщо, скажімо, пан Людвіг Вітгенштайн – автор трактату в 1922 році, без дозволу пана Ганса, взяв би собі книжку “Tractatus Logico-Philosophicus”, яку перед тим пан Ганс придбав на чесно зароблені гроші у книгарні, то чи вважалася б дія Людвіга Вітгенштайна крадіжкою?


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



вторник, 14 января 2014 г.

Філософія
Навчальний посібник-провідник


Київ 2006



М Е Т А К У Р С У



Метою курсу філософії є прояснення філософії як унікального і разом з тим універсального способу самоусвідомлення людиною самої себе та усвідомлення нею тих чинників, які в силу їх значимості є визначальними для людини як такої. Такі чинники є принципами, а принципи нічого не набувають та нічого не втрачають від того, знає про них людина чи ні. Однак сама людина має усвідомлювати, що саме принципи визначають її як людину. Таке усвідомлення є неможливим без прояснення людиною для себе наступних питань, на які студент повинен вміти дати собі відповідь:


- що таке принцип? (Філософське вчення про принципи);

- що таке буття та суще як таке? (Онтологія);

- що я можу знати? (Теоретична філософія);

- що я маю робити? (Практична філософія);

- що таке людина? (Філософська антропологія).


Відповідь на подібні питання в контексті запропонованого курсу передбачає, що студент має знати:


- основний категоріальний апарат курсу;

- основний зміст всіх тем програми.


Теми курсу:


1. Предмет філософії.

2. Філософське вчення про принципи.

3. Онтологія як вчення про буття та суще як таке.

4. Теоретична філософія.

5. Практична філософія.

6. Філософська антропологія.


При розробці структури даного провідника за основу був взятий “Grundriss der Philosophie” von Alwin Diemer.


Тема 1. Предмет філософії


Основний зміст теми:
Проблема визначення філософії. Філософія як сутнісне знання про світ. Зв'язок предмета і методу філософії. Функції філософії. Філософія і історія філософії. Спосіб буття філософії. Природа філософського питання. Типи філософських питань. Рефлексивний характер філософського мислення. Філософія як метафізика. Філософія і мова. Філософія і наука. Чи є філософія світоглядом? Структура філософського знання.


Основні поняття:

Визначення, знання, метод, метафізика, мова, наука, об’єкт, питання, предмет, рефлексія, світ, світогляд, сутнісне знання, філософія, функція.


Етимологія іншомовних слів:

Definitio (лат.) – визначення, дефініція.

Functio (лат.) – здійснення, виконання, функція.

Gegenstand (нім. gegen – навпроти, stehen – стояти) – предмет.

Λόγος [logos] (дав.гр.) – слово, поняття, вчення, розум, думка, смисл, доказ, логос.

Μετά τα φυσιχα [metaphysika] (дав.гр.) – після фізики, метафізика.

Μέθοδος [methodos] (дав.гр.) – спосіб дослідження, шлях, метод.

Reflexio (пізн.лат.) – повернення назад, рефлексія.

Φιλοσοφία [philosophia] (дав.гр.)– любов, прагнення до мудрості.


Вихідна теза: Філософія – це пошук істини, проте такий пошук не є приватною справою.


Основні тези:

- у філософії на відміну від математики не можна починати з визначень; філософія має приходити до визначень, а не починати з них, тим самим починати курс філософії з визначення поняття філософії є проблематичним;

- філософія має справу зі знанням, і в цьому розумінні вона подібна науці, проте проблематично філософію розуміти як науку, оскільки філософія запитує серед іншого і про саму можливість науки як такої; крім того філософія більш радикальна в своїх питаннях, ніж наука;

- філософське знання не є знанням про факти, тобто фактичним знанням, філософське знання – сутнісне знання;

- філософія дає відповідь на сутнісні питання про світ та людину, разом з тим філософію проблематично розуміти як світогляд, оскільки останній є способом відношення людини до світу, філософія ж ставить питання про саму умову можливості такого відношення;

- філософія більш радикальна ніж світогляд, до того ж ми можемо говорити про світогляд окремої людини, проте не можемо говорити про філософію окремої людини, а якщо і говоримо то в переносному значенні, в цьому розумінні філософія Канта чи Платона лише умовно є їхньою, так само як лише умовно можна сказати, що певна теорема є теоремою Фалеса чи Піфагора; в цьому розумінні знання нікому не належать; якби воно було лише чиїмось, то воно перетворилося б на гадку;

- по суті, всі філософські питання можна звести до двох питань: про сутність чогось та про умови його можливості, наприклад, що таке знання та які умови його можливості, що таке моральний вчинок та які умови його можливості;

- головними функціями філософії є пізнавально-критична та методологічна;

- філософією не можна займатися поза контекстом історії філософії, знайомство з філософією передбачає знайомство з першоджерелами: творами Платона, Арістотеля, Декарта, Юма, Канта, Гуссерля та багатьох інших, в цьому розумінні до філософії не долучаються через підручник, разом з тим філософія не тотожна історії філософії, філософія починається не зі знайомства з текстом, а з питання, яке ставить перед собою людина, а таке питання не є можливим без подиву щодо світу, питання приводить до текстів, проте відповідь на саме питання можна отримати не з тексту, а йдучи лише паралельно з текстом, при цьому для того, хто шукає відповідь на філософське питання існує постійна загроза підміни філософії історією філософії, разом з тим слід завжди враховувати історико-філософський контекст;

- врахування історико-філософського контексту передбачає знайомство з філософськими текстами безпосередньо, а не з підручниками з історії філософії, які у відриві від філософських текстів можуть лише зашкодити; підручник з філософії є лише прийнятним компромісом між викладачем та студентом, але лише за умови врахування вищезазначеного;

- спосіб буття філософії: філософія існує у межах філософських шкіл, філософських традиціях, філософія акумулюється та передається через філософські тексти;

- філософія передбачає сумнів, проте не сумнів заради сумніву, а методологічний сумнів, сумніватися означає не приймати на віру, сумніватися означає шукати роз’яснення, пояснення та можливе обґрунтування, разом з тим філософія не заперечує віри, проте віра і знання суть різні феномени, разом з тим не можна говорити, що одне з них є більш важливим для людини;

- структура філософського знання: головними філософськими дисциплінами є онтологія, гносеологія, логіка та методологія науки, практична філософія, філософська антропологія, соціальна філософія, історія філософії.


Література до теми:

Анахт Д. Определения философии // Д.Анахт. Сочинения. – М.: Мысль, 1975. – С.29-101.

Аристотель. Метафизика. // Аристотель. Собр. соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1976. – С.63-367.

Блох Э. Тюбингенское введение в философию. – Екатеринбург: Изд-во Уральский университет, 1997. – 400с.

Больцано Б. Что такое философия? // Б.Больцано. Учение о науке. – СПб.: Наука, 2003. – С.471-476.

Виндельбанд В. Что такое философия? // В.Виндельбанд. Избранное. – М.: Юрист, 1995. – С.22-58.

Гегель Г.В.Ф. О преподавании философии в университетах // Г.В.Ф.Гегель. Работы разных лет в двух томах. Т.1. – М.: Мысль, 1972. – С.419-425.

Гегель Г.В.Ф. О сущности философской критики // Г.В.Ф.Гегель. Работы разных лет в двух томах. Т.1. – М.: Мысль, 1972. – С.269-284.

Гильдебранд Д. Что такое философия? – СПб.: Алетейя, 1997. – 370с.

Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Э.Гуссерль. Философия как строгая наука. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – С.127-174.

Корет Э. Основы метафизики. – К.: Тандем, 1998. – 248с.

Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию // М.К.Мамардашвили. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992. – С.14-26.

Мамардашвили М.К. Быть философом – это судьба // М.К.Мамардашвили. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992. - С.27-40.

Наторп П. Философская пропедевтика. – М.: Изд-во Н.Н.Клочкова, 1911. – 118с.

Риккерт Г. О понятии философии // Г.Риккерт. Философия жизни. – К.: Ника-Центр, 1998. – С.448-483.

Хайдеггер М. Введение в метафизику. – СПб.:НОУ, 1998. – 301с.

Хайдеггер М. Основные понятия метафизики // М.Хайдеггер. Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – С.327-345.

Шелер М. Философское мировоззрение // М.Шелер. Избр. произ. – М.: Гнозис, 1994. – С.3-14.



Тема 2. Філософське вчення про принципи


Основний зміст теми:

Визначення філософії як вчення про принципи. Поняття «принцип». Матеріальне та формальне розуміння принципу. Принцип, основоположення, аксіома. Закон та закономірність. Головні основоположення.


Основні поняття:

Аксіома, закон, закономірність, основа, основоположення, принцип, причина, протиріччя, тотожність.


Етимологія іншомовних слів:

Αρχή [archē] (дав.гр.) – принцип, начало.

Άχιομά[axioma] (дав.гр.)– аксіома, значиме, варте поваги, беззаперечне.

Causa (лат.) – причина, підстава.

Grundsatz (нім. Grund – основа, причина, ґрунт, Satz – положення) – основоположення.

Identitas (лат.) – тотожність.

Lex (лат.) – закон, юридична норма.

Νομος [nomos] (дав.гр.)– закон, звичай.

Principium (лат.) – принцип, основоположне начало.


Вихідна теза:

«Філософія звертається до перших принципів та причин. Філософія є нічим іншим як пізнанням і наукою про принципи та причини». Арістотель «Метафізика».


Основні тези:

- поняття «принцип» має подвійне значення, можна говорити про матеріальне та формальне розуміння принципу: при матеріальному розумінні принцип розглядається як основа, як фундамент, як щось первісно існуюче, як вихідний пункт; при формальному розумінні принцип розглядається як те, що визначає зв’язок між основою та обґрунтованим елементом, або між обґрунтованими елементами;

- основа, причина – це матеріальні принципи; закон, основоположення, аксіома – формальні принципи;

- на основі основоположень доводяться інші судження, самі ж вони не можуть бути підпорядковані будь-яким іншим положенням;

- закономірність не можна ні довести, ні спростувати, тому що будь-які докази чи спростування вже передбачають закономірність, сперечатися можна лише стосовно певних окремих законів;

- головними філософськими основоположеннями є: основоположення тотожності, основоположення протиріччя, основоположення виключення третього, основоположення достатньої підстави; вони ж виступають законами логіки, проте не законами філософії;

- першим питанням європейської філософії було питання про достатні підстави всього сущого.


Література до теми:

Аристотель. Метафизика. // Аристотель. Собр. соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1976. – С.63-367.

Кант И. Критика чистого разума. – М.: Мысль, 1994. – С. 218-219.

Лейбниц Г.В. Об основных аксиомах познания // Г.В.Лейбниц. Собр. соч. в 4-х томах. Т.3. – М.: Мысль, 1984. – С.138-141.

Фихте И.Г. Основа общего наукоучения. Ч.1, §§ 1-3 // И.Г.Фихте. Соч. в 2-х томах. Т.1. – СПб.: Мифрил, 1993. – С.73-108.

Фреге Г. Логика в математике. Избранные работы. – М.: ДИК, 1997. – С.97-100.

Хайдеггер М. Положение об основании. // М.Хайдеггер. Положение об основании. Статьи и фрагменты. – СПб.: Алетейя, 1999. – С.19-228.



Тема 3. Онтологія як вчення про буття та суще як таке

Основний зміст теми:

Онтологія як вчення про буття. Буття і суще. Суще як шлях до буття. Підходи щодо розуміння сущого. Суще та сутність. Сутність та субстанція. Поняття первинної та вторинної сутності. Сутність та існування. Суще і поняття модальності. Можливість, дійсність, необхідність. Вчення про чотири підстави. Форма та матерія як дійсність та потенція. Причина та ціль. Індивідуальне та загальне. Спосіб буття загального. Ідея. Вчення Платона про ідеї. Субстанція, атрибут, акциденція, модус, річ. Поняття «категорія». Суще та категорії. Проблема повноти таблиці категорій. Суще та цінність. Теорія цінності.


Основні поняття:

Акциденція, атрибут, буття, дійсність, ідея, категорія, матерія, модальність, модус, можливість, необхідність, онтичне, онтологічне, онтологія, причина, річ, субстанція, сутність, суще, таблиця категорій, форма, ціль, цінність.

Етимологія іншомовних слів:

Accidentia (лат.) – акциденція, випадкове, несуттєве.

Attributum (лат.) – атрибут, необхідне, суттєве, невід’ємне.

Causa finalis (лат.) – цільова причина.

Causa formalis (лат.) – формальна причина.

Causa materialis (лат.) – матеріальна причина.

Causa movens (лат.) – рушійна причина.

Causa sui (лат.) – причина самої себе, субстанція.

Esse (лат. від sum) – бути, існувати.

Essentia (лат.) – сутність, буття.

existieren (нім.) – існувати, жити.

Γλη [hýlē] (дав.гр.) – матерія, матеріал.

Κάτηγορίά [categoria] (дав.гр.)– категорія, звинувачування.

Modus (лат.) – спосіб, міра, образ.

ontisch (нім.) – існуюче.

Όντως [ontos] (дав.гр.) – суще, дійсне.

Ουσίά [oysia] (дав.гр.) – сутність, дійсність, майно.

Substantia (лат.) – субстанція, сутність, майно.

Τέλος [telos] (дав.гр.) – ціль, кінець.


Вихідна теза:

«Буття відрізняється від сущого так само, як істина відрізняється від істинного» М.Гартман. «До основоположення онтології»


Основні тези:

- проблема визначення буття та сущого є надзвичайно складною; буття і суще навіть не можна обмежити і в такий спосіб визначити, бо мова йде про абсолютно загальне щодо всього;

- сутність є принципом усього, вона є у будь-якому сущому як особливе і самостійне, в такому розумінні вона не може висловлюватися про інше, швидше все інше висловлюється про неї; сутність є принципом єдності по відношенню до багатоманіття визначень і форм сущого;

- згідно Арістотеля, можна говорити про первинні та вторинні сутності; первинна сутність означає певне визначене щось, вторинними сутностями виступають родові та видові поняття; сутностями називають, насамперед, первинні сутності, із вторинних сутностей вид є більшою мірою сутністю, ніж рід, бо він ближче до первинної сутності; суще як таке є байдужим до різниці між первинним і вторинним, незалежним і залежним;

- можна говорити про буття в можливості і буття в дійсності, або про потенційно суще та актуально суще; про щось можна говорити, що воно є дійсним без можливості – це означає, що воно є завжди актуально сущим, про щось можна говорити, що воно ніколи не є дійсним, а лише завжди можливим, тобто завжди потенційно сущим, про щось можна говорити, що воно може бути дійсним разом з його можливістю;

- будь-яка річ, для того щоб існувати, повинна мати під собою чотири підстави, які також називають причинами: матеріальну, формальну, дійову, цільову;

- питання про природу загального, насамперед, стосується способу буття загального, тобто мова йде про проблему універсалій; існує три альтернативні можливості говорити про спосіб буття загального: загальне існує до речей «ante res» (Платон, реалізм), загальне існує в речах «in rebus» (Арістотель, Фома Аквінський) та загальне існує після речей «post res» (Росцелін, Оккам, номіналізм);

- категорії вводяться Арістотелем в філософську термінологію із сфери права; первісно категорія означала звинувачення; з часу Арістотеля категорії розглядають як найбільші родові поняття; категорії виступають родами сущого, будь-який об’єкт думки можна підвести під одну із категорій; категорії можна розглядати як першопринципи, які не можна ні звести один до одного, ні вивести один із одного;

- Арістотель пропонує наступну таблицю категорій:

(дав. гр.) (лат.)

Ουςίά Essentia Сутність

Ποιόν Qualitas Якість

Ποσόν Quantitas Кількість

Προς τι Relatio Відношення

Πού Ubeitas Місце

Ποτέ Quandeitas Час

Χείσθαι Situs Положення

Έχειν Habitudo Володіння

Ποιείν Actio Дія

Πασχειν Passio Страждання (пасивність)

можна і слід ставити питання щодо повноти такої таблиці категорій;

- річ існує, а цінність є значимою; предметний світ та ціннісний світ не співпадають.


Література до теми:

Аристотель. Метафизика. // Аристотель. Собр. соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1976. – С.63-367.

Аристотель. Категории // Аристотель. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1978. – С.51-90.

Боэций. Комментарий к Порфирию // Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. – М.: Наука, 1990. – С.5-144.

Гартман Н. К основоположению онтологии. – СПб.: Наука, 2003. – 628с.

Декарт Р. Первоначала философии // Р.Декарт. Соч. в 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1989. – С.298-422.

Доброхотов А.Л. Категория бытия в классической западноевропейской философии. – М.: МГУ, 1986. – 247с.

Корет Э. Основы метафизики. – К.: Тандем, 1998. – 248с.

Лейбниц Г.В. Монадология // Г.В.Лейбниц. Собр. соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1982. – С.413-429.

Лейбниц Г.В. Об усовершенстовании первой философии и о понятии субстанции // Г.В.Лейбниц. Собр. соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1982. – С.244-246.

Кузанский Н. О возможности-бытии // Н.Кузанский. Соч. в 2 томах. Т.2. – М.: Мысль, 1979. – С.135-182.

Платон. Диалог «Парменид» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.346-412.

Платон. Диалог «Софист» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.275-345.

Платон. Диалог «Тимей» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.3. – М.: Мысль, 1993. – С.421-500.

Плотин. Эннеады. – К.: УЦИММ-ПРЕСС, 1995. – 390с.

Плотин. Эннеады ІІ. – К.: УЦИММ-ПРЕСС, 1996. – С.7-175.

Порфирий. Введение к “Категориям” Аристотеля // Плотин. Эннеады ІІ. – К.: УЦИММ-ПРЕСС, 1996. – С.176-201.

Прокл. Первоосновы теологии. – М.: Прогресс, 1993. – 319с.

Спиноза Б. Этика. – СПб.: Аста-пресс ltd, 1993. – С.9-42.

Хайдеггер М. Хайдеггер М. Бытие и время. – М.: Ad Marginem, 1997. – 451с.

Хайдеггер М. Введение в метафизику. – СПб.:НОУ, 1998. – 301с.

Хайдеггер М. Тезис Канта о бытии // М.Хайдеггер. Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – С.361-381.



Тема 4. Теоретична філософія


Основний зміст теми:

Теорія пізнання(гносеологія): Пізнання та знання. Знання, віра, гадка. Знання і розуміння. Ідоли розуму. Універсальний сумнів. Предмет пізнання. Способи обґрунтування знання. Види знання: апріорне, апостеріорне. Очевидність та достовірність знання. Свідомість та самосвідомість. Чуттєвість. Розсудок та розум. Знання і істина. Теорії істини.

Філософське науковчення: Поняття і задачі науки. Наукове знання. Поняття системи. Природничі та суспільні науки (науки про культуру, науки про дух). Поняття теорії. Теорія і факт.


Основні поняття:

Апостеріорне, апріорне, відчуття, віра, вроджене знання, гадка, достовірність, емпіричне, ідеї, ідоли розуму, інтенціональність свідомості, істина, знання, розуміння, знання, категорії, метод, наука, очевидність, пізнання, предмет, простір, раціональне, річ, розсудок, розум, самосвідомість, свідомість, система, сприйняття, трансцендентальне, теорія, універсальний сумнів, уявлення, факт, чуттєвість, час.


Етимологія іншомовних слів:

A posteriori (лат.) – із подальшого, апостеріорно.

А priori (лат.) – із попереднього, апріорно.

Apperceptio (лат.) – апперцепція, до сприйняття, акт самосвідомості.

Cogito (лат.) – мислення.

De facto (лат.) – фактично.

De jure (лат.) – за законом, юридично.

Δόγμα [dogma] (дав.гр.) –думка, догма.

Δόξα [doxa] (дав.гр.) – віра, гадка, ймовірне судження, докса.

Ego (лат.) – Я.

Έπιστήμη [epistēmē] (дав.гр.) – знання, наука, епістема.

’Εποχή [epochē] (дав.гр.) – утримання від суджень, епохе.

Γνωσις [gnosis] (дав.гр.) - гносис, пізнання, знання.

Intellectus (лат.) –інтелект, розум.

Intentio (лат.) – прагнення, направлення, інтенція.

Intuitio (лат.) – уважно дивитися, інтуїція.

Perceptio (лат.) – сприйняття, уявлення.

Rаtіо (лат.) – розум, розуміння.

Θεωρία [theōria] (дав.гр., від θεωρέω – розглядаю, досліджую) – спостереження, дослідження, теорія.

Transcendens (лат.) – те що переходить, те що виходить за межі.


Вихідна теза:

Знання не можливе без розуміння, знати означає спиратися на певні основоположення, розуміння полягає саме в здатності бачити зв'язок даного і основоположення.


Основні тези:

- теорія пізнання дає відповідь на питання: що таке знання та про умови його можливості, а відповідно відповідь на поставлене питання: що я можу знати?

- знання, згідно Канта, на відміну від віри та гадки, має надійні як суб’єктивні, так і об’єктивні підстави;

- відповідь на питання щодо природи знання, насамперед, лежить в площині надійного обґрунтування знання та з’ясування можливих упереджень, пов’язаних безпосередньо з розумінням природи знання, в цьому контексті важливими є положення про універсальний сумнів у філософії Декарта та положення про ідоли розуму у філософії Бекона;

- універсальний сумнів у Декарта носить методологічний характер, він спрямований на можливість виявлення надійного підґрунтя знання чи такого безсумнівного знання, на якому можна було б обґрунтувати інше знання;

- ідоли розуму, згідно Бекона, є поганою розумовою звичкою, упередженням, яке веде до помилок. Їх п’ять: Ідоли роду чи племені – властиві людській природі як такій, наприклад, сподіватися на більший порядок в природних явищах, ніж то є насправді. Ідоли печери – це особисті упередження людини, притаманні тому чи іншому досліднику. Ідоли ярмарку чи площі – це ті упередження, які пов’язані з тиранією слів і труднощами, які постають внаслідок спроб уникнення їх впливу на розум. Ідоли театру чи теорії – це упередження, які пов’язані з вже готовими схемами мислення. Ідоли школи – це такі ідоли, які полягають в переконанні, ніби якесь правило може замінити власну думку дослідника;

- головними альтернативами обґрунтування знання є, з одного боку, обґрунтування, яке за вихідний момент в обґрунтуванні бере емпіричне знання, тобто знання пов’язане з відчуттями та, з іншого боку, обґрунтування, яке за вихідний момент в обґрунтуванні бере апріорне знання, тобто чисте знання, незалежне від відчуттів;

- такі, до певної міри нами дещо уніфіковані та спрощені, альтернативи суттєво по різному розуміють предмет пізнання;

- предмет пізнання, тобто те що ми пізнаємо, можна розуміти як світ, який існує до певної міри незалежно від нас як суб’єктів пізнання, знання про який ми можемо отримати саме за допомогою наших відчуттів, або предмет пізнання можна розуміти як певний конструкт, тобто продукований нами ж як суб’єктами пізнання світ, відповідно будь-який структурний елемент пізнання має знайти своє пояснення відповідно до вихідної позиції тієї чи іншої альтернативи;

- втіленням першої альтернативи стала так звана теорія протокольних положень, втіленням другої альтернативи стала трансцендентальна теорія пізнання, які разом з тим репрезентують різні філософські традиції;

- протокольні положення, згідно логічного позитивізму, який саме і наполягав на їх можливості, – це положення, які мають утворювати емпіричний базис науки, вони нібито мають фіксувати чуттєві переживання суб’єкта пізнання і мають наступні характеристики: виражають чистий чуттєвий досвід суб’єкта, є абсолютно достовірними, нейтральними стосовно всього іншого знання, гносеологічно (мається на увазі в пізнанні) є первинними, тобто з них починається процес пізнання, проте постає просте питання: чи є можливим чистий чуттєвий досвід? Якщо він не є можливим, то теорія протокольних положень є неприйнятною;

- трансцендентальна теорія пізнання намагається обґрунтувати можливість пізнання, а відповідно знання на основі визнання апріорного, тобто незалежного від досвіду знання, дедукція такого апріорного знання у формі дедукції структурних елементів знання: чистих форм споглядання (часу та простору), чистих понять (категорій) розсудку та понять (ідей) розуму складає серцевину даної теорії, дати дедукцію (трансцендентальну дедукцію) таких структурних елементів знання означає показати їх як необхідні умови можливості предмета знання, тобто предметного досвіду як такого, така дедукція передбачає положення, згідно якого будь-який акт свідомості супроводжується актом самосвідомості, прийнятність трансцендентальної теорії пізнання визначається саме надійністю вищезазначеної дедукції;

- теорії істини: кореспондентська, когерентна; згідно кореспондентської теорії істини, судження є істинним, якщо воно відповідає кореспондує з тим стосовно чого воно висловлюється; згідно когерентної теорії істини певне положення можна визнати істинним, якщо воно не суперечить вихідним положенням системи в рамках якої воно висувається;

- наука – це система знання, яка передбачає ідею цілого та забезпечується певним методом, який є способом дослідження, згідно певних основоположень; природничі та суспільні (історія та інші) науки можна розрізняти за характером їх предмета та методу;

- говорити про чистий факт та протиставляти його теорії сумнівно, оскільки факт завжди є теоретично навантаженим.


Література до теми:

Альберт Х. Трактат о критическом разуме. – М.: УРСС, 2003. – 264с.

Бекон Ф. О достоинстве и приумножении наук. // Ф.Бекон. Соч. в 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1978. – С.83-552.

Бекон Ф. Новый Органон // Ф.Бекон. Соч. в 2-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1978. – С.5-482.

Беркли Д. Трактат о принципах человеческого познания. // Д.Беркли. Сочинения. – М.: Мысль, 1978. – С.149-247.

Больцано Б. Наукоучение // Б.Больцано. Учение о науке. – СПб.: Наука, 2003. – С.53-470.

Витгенштейн Л. Логико-философский трактат // Л.Витгенштейн. Философские работы. Часть І. – М..: Гнозис, 1994. – С.1-73.

Гильдебранд Д. Что такое философия? – СПб.: Алетейя, 1997. – 370с.

Декарт Р. Правила для руководства ума // Р.Декарт. Соч. в 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1989. – С.77-153.

Кассирер Э. Познание и действительность.– СПб.: Наука, 1996. – 447с.

Кант И. Критика чистого разума.– М.: Мысль, 1994. – 591с.

Кант І. Пролегомени.– К.: ППС–2002, 2005. – 176с.

Кун Т. Структура научных революций.– М.: Аст, 2002. – С.3-268.

Основы теории познания.: Учебное пособие / Под ред. Б.И.Липского. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. – 336с.

Лейбниц Г.В. Новые опыты о человеческом разумении // Г.В.Лейбниц. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1983. – С.47-545.

Локк Дж. Опыт о человеческом разумении. // ДжЛокк. Соч. в 3-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1985. – 621с.

Локк Дж. Опыт о человеческом разумении. // Дж.Локк. Соч. в 3-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1985. – С.3-201.

Платон. Теэтет // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.192-274.

Поппер К.Р. Логика научного исследования. – М.: Республика, 2005. – 447с.

Пуанкаре А. Наука и гипотеза // А.Пуанкаре. О науке. – М.: Наука, 1983. – С.7-152.

Райл Г. Понятие сознания. – М.: ДИК, 2000. – 408с.

Рассел Б. Исследование значения и истины. – М.: Идея-пресс, ДИК, 1999. – 399с.

Рассел Б. Человеческое познание. – К.: Ника-Центр, 1997. – 553с.

Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Предмет познания. // Г.Риккерт. Философия жизни. – К.: Ника-Центр, 1998. – С.15-164.

Хюбнер К. Критика научного разума. – М.: РАН институт философии, 1994. – 326с.

Шелер М. Феноменология и теория познания // М.Шелер. Избр. произ. – М.: Гнозис, 1994. – С.195-258.

Юм Д. Исследование о человеческом познании. // Д.Юм. Соч. в 2-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1996. – С.5-144.



Тема 5. Практична філософія


Основний зміст теми:

Етика. Ідея Блага. Добро і зло. Порядок і хаос. Поняття свободи: свобода і необхідність, свобода і відповідальність, свобода і свавілля. Право і обов’язок. Моральність. Абсолютне і відносне. Мораль і звичай. Мотив, воля, дія. Вчинок. Моральний вчинок. Поняття імперативи у етиці. Гіпотетичний і категоричний імператив. Кант. Інтелектуалізм в етиці Сократа. Гедонізм. Етика відповідальності Йонаса. Поняття моральних цінностей. Матеріальна етика Шелера. Практична філософія і комунікативна теорія суспільства.


Основні поняття:

Благо, відповідальність, воля, вчинок, гедонізм, гіпотетичний імператив, дискурс, дія, добро, етика, звичай, зло, імператив, категоричний імператив, комунікація, людина, матеріальне, мораль, моральний вчинок, моральність, мотив, необхідність, обов’язок, право, практичне, свавілля, свобода, формальне, цінність.


Етимологія іншомовних слів:

Ήδονή [hēdonē] (дав.гр.) – насолода, радість (звідси гедонізм).

Ήυιχά [ēthika] (дав.гр.) – етика.

Ήυος [ēthos] (дав.гр.) – етос, звичка.

Imperativus (лат.) – наказовий.

Communicatio (лат.) – комунікація, зв'язок.

Mores (лат.) – звичай, поведінка.

Моveо (лат.) – рухаю (звідси мотивую).


Вихідна теза:

Свобода і відповідальність людини взаємообумовлені.


Основні тези:

- людина є не лише суб’єктом пізнання, а й є суб’єктом практичної діяльності, суб’єктом вчинку, і, насамперед, морального, а отже відповідального вчинку;

- в рамках практичної філософії слід отримати відповідь на поставлене нами питання: що я маю робити?;

- подібно до теоретичної філософії ми маємо в практичній філософії розглянути альтернативи щодо обґрунтування природи морального;

- Сократ прирівнював чесноти до знання, тим самим не враховував емоційного сторони людської душі, Платон ототожнював чесноти з вищим благом, Арістотель розглядав взагалі етичне як частину політики, для Канта проблематика етичного постає як проблема обґрунтування морального вчинку в контексті обґрунтування загального морального законодавства, тобто того що ми сьогодні називаємо конституцією;

- відповідь на поставлене вище нами питання передбачає з’ясування природи морального вчинку та з’ясування питання щодо умов можливості такого вчинку, не будь-який вчинок, який ззовні відповідає усталеній моралі є моральним вчинком, тобто мова йде про мотив;

- в свою чергу відповідь на наше питання залежать також від відповіді на питання про можливість та природу свободи, а отже і свободи вибору людини, людина відповідальна лише якщо вона має свободу вибору;

- свобода є категорією не стільки юридично-правовою, скільки морально-етичною, звідси відсутність факту порушення юридичної норми не знімає з людини моральної відповідальності за її дії, а отже і її особистої вини; на відміну від пошуку теоретичної істини, який, дійсно, як би це не видавалося дивним, не є приватною, особистою справою, вина завжди лише особиста, саме в контексті цього слід проводити межу між необхідністю та свободою;

- свобода вибору тісно пов’язана зі свободою дії та свободою волі;

- крім свободи та суб’єктивної сторони слід розглянути і об’єктивний бік питання, а саме поняття блага, чеснот та цінностей, без яких свобода мало чим би відрізнялася від свавілля;

- проблематика морального не може оминути питання щодо співвідношення морального і щастя, можна дещо спрощено поставити питання: моральність визначає щастя чи навпаки щастя має визначати моральність людини? Відповідь на дане питання веде до різних типів розуміння того, що означає діяти морально і навіть суттєво впливає на саме розуміння як поняття морального, так і поняття щастя, в контексті цього слід шукати різницю між гедоністичними та пуританськими теоріями морального;

- людина несе відповідальність не лише як певний індивід, а й як суспільна особа, вона відповідає за суспільство, така відповідальність передбачає, що людина може і має бути учасником відповідного дискурсу (дискусії), мета якого виробити консенсус щодо спільного життя, проте умовою участі в такому дискурсі є компетентність людини як учасника відповідного дискурсу.


Література до теми:

Абеляр П. Этика, или познай самого себя // П.Абеляр. Тео-логические трактаты. – М.: Прогресс, Гнозис, 1995. – С.247-310.

Адорно Т.В. Проблемы философии морали. – М.: Республика, 2000. – 239с.

Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема // А.М.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С.231-254.

Аристотель. Большая Этика // Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.4. – М.: Мысль, 1983. – С.295-374.

Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.4. – М.: Мысль, 1976. – С.53.-293.

Брентано Ф. О происхождении нравственного сознания. – СПб. : Алетейя, 2000. – 185с.

Виндельбанд В. О принципе морали // В.Виндельбанд. Избранное. – М.: Юрист, 1995. – С.231-253.

Виндельбанд В. О свободе воли // В.Виндельбанд. Избранное. – М.: Юрист, 1995. – С.508-654.

Гильдебранд Д. Этика.– СПб.: Алетейя, 2001. – 569с.

Гусейнов А., Иррлитц Г. Краткая история этики. – М.: Мысль, 1987. – 589с.

Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. – К.: Лібра. – 216с.

Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – С.7-228.

Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації.– К.: Лібра, 2001. – 400с.

Кант И. Основы метафизики нравственности // И.Кант. Критика практического разума. – СПб.: Наука, 1995. – С.121-258.

Кант И. Критика практического разума // И.Кант. Критика практического разума. – СПб.: Наука, 1995. – С.53-119.

Лейбниц Г.В. Два отрывка о свободе // Г.В.Лейбниц. Собр. соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1982. – С.307-317.

Мур Д. Принципы этики. – М.: Прогресс, 1984. – 326с.

Мур Д. Природа моральной философии. – М.: Республика, 1999. – 351с.

Лосский О. Свобода воли // О.Лосский. Избранное. – М.: Правда, 1991. – С.484-597.

Лосский О. Условия абсолютного добра. Основы этики // О.Лосский. Условия абсолютного добра. – М.: Политиздат, 1991. – С.23-236.

Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб.: Наука, 2000. – 380с.

Шелер М. Ресентимент в структуре морали. – СПб.: Наука, 1999. – 231с.

Шелер М. Формализм в этике и материальная этика ценностей // М.Шелер. Избр. произв. – М.: Гнозис, 1994. – С.259-337.

Явоненко С.О. Аксіологія практичного розуму. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – 180с.



Тема 6. Філософська антропологія


Основний зміст теми:

Визначення філософської антропології як філософської дисципліни. Поняття людини. Підходи щодо розуміння людини. Есенційне і екзистенційне розуміння людини. Людина як біологічна істота. Біологічна неповноцінність людини. Протилежність людини і тварини. Людина і природа. Людина і світ. Відкритість людини світу. Людина і суспільство. Індивід, індивідуальність, особистість. Спосіб буття людини. Дух і тіло. Душа і серце. Життя і смерть. Людина як суб’єкт історії.


Основні поняття:

Антропологія, дружба, дух, душа, екзистенція, есенція, життя, індивід, індивідуальність, любов, людина, особистість, природа, світ, серце, смерть, суспільство, тварина, тіло.


Етимологія іншомовних слів:

Anima (лат.) – душа.

Animus (лат.) – дух.

Άνθρωπος [anthrōpos] (дав. гр.) – людина.

Έρως [erōs] (дав.гр.) – любов, ерос.

Humanitas (лат.) – людяність, гуманність.

Іndividuum (лат.) – індивід, неподільне.

Πάθος [pathos] (дав. гр.) – страждання.

Persona (лат.) – особистість.

Φιλία [philia] (дав.гр.) – дружба, любов.

Ψυχή [psykhē] (дав.гр.)– душа.


Вихідна теза:

Людина є незавершеним проектом.


Основні тези:

- питання визначення людини є питанням нашої самоідентифікації, найчастіше визначення людини порушують правила співмірності визначення понять, вони є або занадто широкими, або занадто вузькими;

- людину можна визначати як за її сутнісними ознаками, так і за її специфічним способом буття у світі;

- визначальними тезами щодо розуміння людини є тези про біологічну неповноцінність людини та її відкритість світу;

- людину можна мислити і як частину природи, і як істоту, яка протистоїть природі. Людина має принципово інший характер відношення як з природою, так і світом, який її оточує. Характер цього відношення принципово відрізняється від характеру відношення до світу тварини. Наглядно це демонструє Макс Шелер за допомогою наступних схем:

тварина ↔ світ людина ↔ світ → →;

- схеми Шелера можна так проінтерпретувати: людина, на відміну від тварини, не лише дає та бере, але й змінює. Вона змінює світ, а отже і природу;

- природа протистоїть культурі. Пояснити людину в контексті природи означає пояснити її в каузальний спосіб, тобто в контексті причино-наслідкового ряду; пояснити людину в контексті культури означає пояснити її телеологічно, тобто за допомогою поняття ціль;

- зрозуміти людину можна лише запитуючи не про те, чому людина існує, а запитуючи про те, навіщо вона існує?

- мислити в подібний спосіб не означає гадати з приводу можливого призначення людини у світі, мислити в подібний спосіб означає бачити в діях людини і, насамперед, її діях як суспільної істоти цілі, які виходять за межі її безпосереднього існування;

- в цьому відношенні людину можна розуміти як істоту, яка, образно кажучи, є постійно там, де її не має, мається на увазі, що людина нібито постійно заперечує вчення Христа, який вчив жити сьогоднішнім днем, говорячи: нехай завтрашній день подумає сам про себе. Людина завжди думками в завтрашньому, вона, на відміну від тварини, нібито володіє здатністю дистанціюватися від даного, а відповідно і від природи;

- ми можемо дати ще одне визначення людині. Людина – це істота, яка здатна свідомо змінювати світ, а відповідно природу та суспільство, а це означає, що людина - єдина жива істота, з відомих нам, яка несе повну відповідальність за результати своїх дій.


Література до теми:

Арендт Г. Становище людини. – Л.: Літопис, 1999. – 254с.

Бубер М. Проблема человека. – К.: Ника-Центр, Вест-С, 1998. – 96с.

Бубер М. Я и Ты. – М.: Высшая школа, 1993. – 175с.

Вальверде К. Философская антропология. – М.: Христианская Россия, 2000. – 411с.

Зиммель Г. Индивид и свобода // Г.Зиммель. Избранное. – М.: Юрист, 1996. – С.193-200.

Кант И. Антропология с прагматической точки зрения. // И.Кант. Соч. в 6-ти томах. Т.6. – М.: Мысль, 1966. – 349-588.

Карсавин Л. О личности // Л.Карсавин. Религиозно-философские сочинения. Т.1. – М.: Ренессанс, 1992. – С.3-232.

Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуре // Э.Кассирер. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Гардарика, 1998. – С.440-722.

Марков Б.В. Философская антропология. – Спб.: Лань, 1997. – 384с.

Парсонс Г. Человек в современном мире. – М.: Прогресс, 1985. – 428с.

Платон. Диалог «Федон» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.7-80.

Плеснер Х. Ступени органического и человек: Введение в философскую антропологию. - М.: РОССПЭН, 2004. – 368с.

Тейяр де Шарден П. Феномен человека. – М.: Аст, 2004 – 553с.

Філософська антропологія: екзистенціальні проблеми / В.І.Шинкарук, В.Г.Табачковський, Г.І.Шалашенко та ін.; НАН України. Інститут філософії ім. Г.С.Сковороди. – К.: Педагогічна думка, 2000. – 286с.

Фихте И. О достоинстве человека // И.Фихте. Соч. в 2-х томах. Т.1. – СПб.: Мифрил, 1993. – С.437-441.

Честертон Г.К. Вечный человек. – М.: Политиздат, 1991. – 544с.

Шелер М. Положение человека в космосе // М.Шелер. Избр. произв. – М.: Гнозис, 1994. – 129-193с.



ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ:


Підручники та навчальні посібники :

1. Бичко А.К., Бичко І.В., Табачковський В.Г. Історія філософії: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 408с.

2. Головко Б.А. Філософська антропологія: Навчальний посібник. – К.: ІЗМІН, 1997. – 240с.

3. Горський В. Філософія в українській культурі. – К.: Центр практичної філософії, 2001. – 235с.

4. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – 488с.

5. Корет Э. Основы метафизики. Учебное пособие. – К.: Тандем, 1998. – 248с.

6. Марков Б.В. Философская антропология. – СПб.: Лань, 1997. – 384с.

7. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні: Курс лекцій. – К.: Вища школа, Знання, 1999. – 543с.

8. Основы теории познания. Учебное пособие. – СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2000. – 336с.

9. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Навчальний посібник. – К.: Аграрна наука, 2000. – 503с.

10. Філософія: Навчальний посібник для ВНЗ. – 3-тє вид. / За ред. І.Ф.Надольного. – К.: Вікар, 2002. – 580с.

11. Філософія: Навчальний посібник для ВНЗ. / За ред. Бичко І.В., Табачковського В.Г. та ін. – К.: Либідь, 1994. – 432с.

12. Філософський словник. – 2-ге вид. / За ред. В.І.Шинкарука. – К.: УРЕ, 1986. – 797с.


Першоджерела:

1. Абеляр П. Этика, или познай самого себя // П. Абеляр. Тео-логические трактаты. – М.: Прогресс, Гнозис, 1995. – С.247-310

2. Августин А. Исповедь. – М.: Ренессанс, 1991. – 487с.

3. Адорно Т.В. Проблемы философии морали. – М.: Республика, 2000. – 239с.

4. Альберт Х. Трактат о критическом разуме. – М.: УРСС, 2003. – 264с.

5. Анахт Д. Определения философии // Д.Анахт. Сочинения. – М.: Мысль, 1975. – С.29-101.

6. Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема. // А.М.Єрмоленко. Комунікативна практична філософія. Підручник. – К.: Лібра, 1999. – C.231-254.

7. Арендт Г. Становище людини. – Л.: Літопис, 1999. – 254с.

8. Аристотель. Большая Этика // Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.4. – М.: Мысль, 1983. – С.295-374.

9. Аристотель. Категории // Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1978. – С.53-90.

10. Аристотель. Метафизика // Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1976. – С.63-367.

11. Аристотель. Никомахова этика // Аристотель. Соч. в 4-х томах. Т.4. – М.: Мысль, 1976. – С.53-293.

12. Бекон Ф. О достоинстве и приумножении наук. // Ф.Бекон. Соч. в 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1978. – С.83-552.

13. Бекон Ф. Новый Органон // Ф.Бекон. Соч. в 2-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1978. – С.5-482.

14. Бердяев Н.А. Философия свободы. – М.: Правда, 1989. – 346с.

15. Блох Э. Тюбингенское введение в философию. – Екатеринбург: Изд-во Уральский университет, 1997. – 400с.

16. Больцано Б. Наукоучение // Б.Больцано. Учение о науке. – СПб.: Наука, 2003. – С.53-470.

17. Больцано Б. Что такое философия? // Б.Больцано. Учение о науке. – СПб.: Наука, 2003. – 471-476.

18. Брентано Ф. О происхождении нравственного сознания. – СПб. : Алетейя, 2000. – 185с.

19. Бубер М. Проблема человека. – К.: Ника-Центр, Вест-С, 1998. – 96с.

20. Бубер М. Я и Ты. – М.: Высшая школа, 1993. – 175с.

21. Вальверде К. Философская антропология. – М.: Христианская Россия, 2000. – 411с.

22. Виндельбанд В. О принципе морали // В.Виндельбанд. Избранное. – М.: Юрист, 1995. – С.231-253.

23. Виндельбанд В. О свободе воли // В.Виндельбанд. Избранное. – М.: Юрист, 1995. – С.508-654.

24. Виндельбанд В. Что такое философия? // В.Виндельбанд. Избранное. – М.: Юрист, 1995. – С.22-58.

25. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат // Л.Витгенштейн. Философские работы. Часть І. – М..: Гнозис, 1994. – С.1-73.

26. Гадамер Г.-Г. Істина і метод. – К.: Nota bene, 2000. – 458с.

27. Гартман Н. К основоположению онтологии. – СПб.: Наука, 2003. – 628с.

28. Гегель Г.В.Ф. О преподавании философии в университетах // Г.В.Ф.Гегель. Работы разных лет в двух томах. Т.1. – М.: Мысль, 1972. – С.419-425.

29. Гегель Г.В.Ф. О сущности философской критики // Г.В.Ф.Гегель. Работы разных лет в двух томах. Т.1. – М.: Мысль, 1972. – С.269-284.

30. Гегель Г.В.Ф. Феноменология духа. – СПб.: Наука, 1994. – 441с.

31. Гильдебранд Д. Что такое философия? – СПб.: АЛЕТЕЙЯ, 1997. – 370с.

32. Гильдебранд Д. Этика.– СПб.: Алетейя, 2001. – 569с. – 569с.

33. Гуссерль Э. Кризис европейских наук и трансцендентальная феноменология. – СПб.: Владимир Даль, 2004. – 392с.

34. Гуссерль Э. Философия как строгая наука // Э.Гуссерль. Философия как строгая наука. – Новочеркасск: Сагуна, 1994. – С.127-174.

35. Гьосле В. Практична філософія в сучасному світі. – К.: Лібра. – 216с.

36. Декарт Р. Первоначала философии // Р.Декарт. Соч. в 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1989. – С.298-422.

37. Декарт Р. Правила для руководства ума // Р.Декарт. Соч. в 2 томах. Т.1. – М.: Мысль, 1989. – С.77-153.

38. Зиммель Г. Индивид и свобода // Г.Зиммель. Избранное. – М.: Юрист, 1996. – С.193-200.

39. Кант И. Антропология с прагматической точки зрения. // И.Кант. Соч. в 6-ти томах. Т.6. – М.: Мысль, 1966. – С.349-588.

40. Кант И. Критика практического разума // И.Кант. Критика практического разума. – СПб.: Наука, 1995. – С.53-119.

41. Кант И. Критика чистого разума. – М.: Мысль, 1994. – 591с.

42. Кант И. Основы метафизики нравственности // И.Кант. Критика практического разума. – СПб.: Наука, 1995. – С.121-258.

43. Кант І. Пролегомени. – К.: ППС-2002, 2005. – 176с.

44. Карсавин Л. О личности // Л.Карсавин. Религиозно-философские сочинения. Т.1. – М.: Ренессанс, 1992. – С.3-232.

45. Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры // Э.Кассирер. Избранное. Опыт о человеке. – М.: Гардарика, 1998. – С.440-722.

46. Кассирер Э.Познание и действительность. – СПб.: АЛЕТЕЙЯ, 1995. – 447с.

47. Корет Э. Основы метафизики. – К.: Тандем, 1998. – 284с.

48. Кузанский Н. О возможности-бытии // Н.Кузанский. Соч. в 2-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1979. – С.135-182.

49. Кузанский Н. Об ученом незнании // Н.Кузанский. Соч. в 2-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1979. – С.47-184.

50. Кун Т. Структура научных революций. – М.: Аст, 2002. – С.3-268.

51. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении. // Дж. Локк. Соч. в 3-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1985. – 621с.

52. Локк Дж. Опыт о человеческом разумении. // Дж. Локк. Соч. в 3-х томах. Т.1. – М.: Мысль, 1985. – С.3-201.

53. Мамардашвили М.К. Как я понимаю философию. – М.: Прогресс, 1992. – 415с.

54. Мур Д. Принципы этики. – М.: Прогресс, 1984. – 326с.

55. Мур Д. Природа моральной философии. – М.: Республика, 1999. – 351с.

56. Наторп П. Философская пропедевтика. – М.: Изд-во Н.Н.Клочкова, 1911. – 118с.

57. Парсонс Г. Человек в современном мире. – М.: Прогресс, 1985. – 428с.

58. Платон. Диалог «Парменид» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.346-412.

59. Платон. Диалог «Софист» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.275-345.

60. Платон. Диалог «Теэтет» // Платон. Собр. соч. в 4 томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.192-274.

61. Платон. Диалог «Тимей» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.3. – М.: Мысль, 1993. – С.421-500.

62. Платон. Диалог «Федон» // Платон. Собр. соч. в 4-х томах. Т.2. – М.: Мысль, 1993. – С.7-80.

63. Плеснер Х. Ступени органического и человек: Введение в философскую антропологию. - М.: РОССПЭН, 2004. – 368с.

64. Плотин. Эннеады. – К.: УЦИММ-ПРЕСС, 1995. – 390с.

65. Плотин. Эннеады ІІ. – К.: УЦИММ-ПРЕСС, 1996. – С.7-175.

66. Поппер К.Р. Логика научного исследования. – М.: Республика, 2005. – 447с.

67. Порфирий. Введение к “Категориям” Аристотеля // Плотин. Эннеады ІІ. – К.: УЦИММ-ПРЕСС, 1996. – С.176-201.

68. Прокл. Первоосновы теологии. – М.: Прогресс, 1993. – 319с.

69. Пуанкаре А. Наука и гипотеза // А.Пуанкаре. О науке. – М.: Наука, 1983. . – С.7-152.

70. Райл Г. Понятие сознания. – М.: ДИК, 2000. – 408с.

71. Рассел Б. Исследование значения и истины. – М.: Идея-пресс, ДИК, 1999. – 399с.

72. Рассел Б. Человеческое знание. – К.: Ника-Центр, 1997. – 553с.

73. Риккерт Г. О понятии философии // Г.Риккерт. Философия жизни. – К.: Ника-Центр, 1998. – С.448-483.

74. Спиноза Б. Этика. – СПб.: Аста-пресс, 1993 – 248с.

75. Фихте И.Г. Основа общего наукоучения. // И.Г.Фихте. Соч. в 2-х томах. Т.1. – СПб.: Мифрил, 1993. – С.65-337.

76. Фрагменты ранних греческих философов. – М.: Наука, 1989. – 575с.

77. Фреге Г. Логика и логическая семантика. Сборник трудов. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 512с.

78. Хабермас Ю. Моральное сознание и коммуникативное действие. – СПб.: Наука, 2000. – 380с.

79. Хайдеггер М. Бытие и время. – М.: Ad Marginem, 1997. – 451с.

80. Хайдеггер М. Введение в метафизику. – СПб.:НОУ, 1998. – 301с.

81. Хайдеггер М. Положение об основании. – СПб.: АЛЕТЕЙЯ, 1999. – 289с.

82. Хайдеггер М. Тезис Канта о бытии // М.Хайдеггер. Время и бытие. – М.: Республика, 1993. – С.361-381.

83. Хюбнер К. Критика научного разума. – М.: РАН институт философии, 1994. – 326с.

84. Честертон Г.К. Вечный человек. – М.: Политиздат, 1991. – 544с.

85. Шелер М. Положение человека в космосе // М.Шелер. Избранные произведения. – М.: Гнозис, 1994. – С.129-193.

86. Шелер М. Ресентимент в структуре морали. – СПб.: Наука, 1999. – 231с.

87. Шелер М. Философское мировоззрение // М.Шелер. Избр. произв. – М.: Гнозис, 1994. – С.3-14.

88. Шелер М. Формализм в этике и материальная этика ценностей // М.Шелер. Избр. произв. – М.: Гнозис, 1994. – С.259-337.

89. Явоненко С.О. Аксіологія практичного розуму. – К.: Український центр духовної культури, 2000. – 180с.


Адреси бібліотек:

1. Національна бібліотека імені В. І. Вернадського. – м. Київ, пр.Голосіївський, 3, Володимирська, 62.

2. Наукова бібліотека інституту філософії України НАН України – м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.





Відвідайте також мій сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook