суббота, 31 января 2015 г.

Про плагіат та (не)можливість “очищення”


Плагіат (плагіатор) – це бур'ян. Однак боротьба з плагіатом за збереження всіх умов, які йому сприяють, є лише збиванням палицею бур'яну. Потрібно ліквідувати умови, які масово породжують плагіат. Замість збивання бур'яну, потрібно зорати оброблене поле та засіяти його зерновою культурою. В практичній площині це означає заміну всіх відповідних неефективних механізмів (систем та підсистем) новими ефективними механізмами, і в першу чергу йдеться про розробку нового механізму фінансування наукових досліджень та заміну всієї системи оплати праці наукових та науково-педагогічних працівників. Саме заміна, а не формальне скасування відповідних доплат!

Плагіат – це крадіжка інтелектуальної власності, однак в академічному середовищі ми спостерігаємо куди більш страшнішу крадіжку, яка є безповоротною, а саме крадіжку часу. Неефективна дворівнева система наукових ступенів в Україні, повторне узаконення якої відбулося новим Законом “Про вищу освіту”, є системою крадіжки часу. Новий Закон “Про вищу освіту” став результатом компромісу стейкхолдерів, а не результатом роботи незалежних освітніх експертів (звісно, при бажанні останніх теж можна розглядати як стейкхолдерів). Залишення дворівневої системи відповідало відчуттям стейкхолдерів, а не міркуванням стосовно її доцільності та ефективності. Працюючи вже десять років над докторською дисертацією, мені стали відомі ці відчуття внутрішньої боротьби стейкхолдера, який розуміє, що захист докторської дисертації формально відкриє йому нові можливості, і незалежним освітнім аналітиком-консультантом, який розуміє, що існуюча система суттєво гальмує розвиток вищої освіти. У нас науково-педагогічні працівники замість наукової роботи часто займаються приведенням отриманих результатів у певну відповідність до безглуздих вимог. А сама система підготовки до захисту дисертації, особливо докторської дисертації, містить в собі безліч принизливих для людської гідності моментів.

На практиці в Україні захист докторської дисертації (вживаю в старому значенні) дублює захист кандидатської, звісно, тема інша, вимоги інші, деякі умови інші, проте суть одна і таж: завоювання права кар’єрного зростання та відповідної пожиттєвої ренти. Фактично, стипендія в докторантурі є грантом, після вдалого використання якого до кінця життя людина буде отримувати доплати, іноді навіть працюючи в далекій від академічного середовища сфері. Абсурдність системи і породжує плагіат.

Англосаксонська модель, до якої ми так прагнемо, чудово обходиться доволі ефективною однорівневою системою наукових ступенів, яка доповнюється системою грантового фінансування науки. Однак нам не потрібні ефективні моделі, системи, механізми, оскільки нам їх часто заміняють наші відчуття або наша боротьба.


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

пятница, 23 января 2015 г.


Батьки!


Якщо ви хочете, щоб ваші діти могли майже гарантовано вступити до українських ВНЗ, то ваші діти мають бути хворими, а якщо ви хочете, щоб ваші діти отримували стипендію, то ви маєте поменше працювати або приховувати ваші прибутки. Принаймні, такий висновок стосовно останнього може зробити пересічна людина в Україні після повідомлення про нову ініціативу МОН (уряду), а саме з наступного навчального року виплачувати стипендію лише студентам з бідних родин.

Стипендію отримує не родина, а студент. Студент є самостійною дорослою людиною, яка має право розглядатися автономно, а не лише як “придаток” до багатих чи бідних родин (довідок про бідність) та медичних довідок. Стипендія – це не лише соціальна виплата, а й певний стимул для обдарованих студентів (абітурієнтів), які хочуть і можуть навчатися. Отримана стипендія дає привід студенту поважати себе. Чи може поважати себе студент, який отримує стипендію за бідність. Ми пам’ятаємо, як в перші роки запровадження ЗНО медичні довідки абітурієнтів були куди більш вагомими документами при вступі у ВНЗ, ніж найкращі результати ЗНО. Сьогодні у нас бідність стає більшою цінністю, ніж здібність та старанність. Можуть відповісти, що стипендію будуть отримувати лише ті старанні, які є бідними. Однак це якась збочена логіка!

Досить ділити студентів (абітурієнтів) на хворих і здорових, бідних і багатих, по зонах, за пільгами їх батьків. Принцип для нарахування стипендії з державного бюджету має бути один: академічні успіхи абітурієнта, які підтверджені ЗНО.

Нова пропозиція та інші пропозиції та заяви про наміри МОН, що з’являються в останній час, відбуваються в умовах, фактично, припиненого діалогу між освітніми експертами та керівництвом МОН.

Ми, фактично, не обговорювали і не обговорюємо питання фінансування освіти в Україні. У нас система фінансування освіти майже не містить стимулювальних чинників, а остання пропозиція МОН зачищає рудименти фінансових стимулів. Даруйте, вона стимулює громадян України до бідності або вдавання бідності.

Так, ми маємо підтримувати хворих та бідних, однак ми маємо, насамперед, забезпечити всі умови для отримання вищої освіти здібними та старанними, бо саме вони допоможуть ефективно в майбутньому і хворим, і бідним.


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

суббота, 17 января 2015 г.

Діалог між математиком і філософом


До питання викладання філософії в українських університетах


Шерлок Холмс і доктор Ватсон

Якось Шерлок Холмс (Конан Дойл) пояснював доктору Ватсону (Конан Дойлу), чому він не знає про обертання землі навколо сонця. Шерлок Холмс порівняв власний мозок з горищем та зазначив: якщо мозок захламити непотрібними речами, то потім для потрібних речей не буде місця або відшукати їх буде важко. Такі “зайві речі” для свого мозку Холмс напевно розглядав як зайвий баласт. Далеко не всі здогадуються, що для Конан Дойла образ Холмса є доволі комічним образом. Конан Дойл не раз про це натякає читачу, проте читач не завжди це розуміє. Якщо будь-якого хлопчика запитати, хто йому більше до вподоби: Холмс чи Ватсон, то хлопчик, як правило, відповість: Шерлок Холмс! А на питання чому саме Холмс, хлопчик може перерахувати кілька причин, іноді поміж іншого повідомить, що Холмс прикольний, бо тримав око в стакані з водою, з якого Ватсон ледве не випив води.

Шкільні предмети для хлопчиків і дівчаток

Коли мені було десь років десять, то один дипломований педагог повідомив мені авторитетно, що існують шкільні предмети для хлопчиків (математика, фізика і т.д.) і шкільні предмети для дівчаток (історія, мови, література, і т.д.). Це було моє перше “філософське знання” про розрізнення між різними науками. Тоді я ще не усвідомлював всю дикість подібного розрізнення, і звичайно не знав, що в житті мені доведеться вислухати не раз повчання в тій чи іншій формі від колишніх школярів, які так і продовжили вірити в те, що існують предмети для хлопчиків і дівчаток, хоча така віра в них дещо і модифікувалася. Звичайно, я не знав тоді про існування робіт Віндельбанда, Рікерта та інших, які присвячені даному питанню. Так само вони були невідомі тому дипломованому педагогу, який “допоміг” мені з моїми першими “філософськими знаннями” про розрізнення між різними науками, однак який напевно вірив, що філософія це дурниця (непотрібний баласт). Звісно, під враженням від повідомлення дипломованого педагога мені хотілося займатися “науками для хлопчиків”, однак на моє горе мене чомусь більше приваблювала історія. А математика мене приваблювала не стільки можливістю розв’язувати безкінечний ряд математичних задач, скільки питаннями, які швидше стосувалися питань філософії математики, проте цього я тоді звичайно не усвідомлював. Я так і залишився до цього часу на рівні наївного шкільного учня, який цікавиться питанням про природу аксіом і теорем, ніж учня готового на диво всім в будь-яку хвилину довести ту чи іншу теорему чи порозумітися з рівняннями будь-якого ступеня. Однак я вірю в те, що порозуміння між мною та схильними до математики колишніми школярами є можливим.

Про зрілість математика і філософа

Якщо у математиці більшість визначних досягнень здобуваються вченими у віці до сорока років, то у філософії після сорока років. Звісно, в історії математики та історії філософії є певні виключення, проте саме виключення. Чим потужніший математик, тим швидше він може отримати відповідь на питання, чим потужніший філософ, тим повільніше він буде зі своєю відповіддю на питання, яке перед ним постало.

Якщо важко не помітити відразу математичні здібності студента, то дуже легко не помітити здібності студента до філософського мислення. Ще важче математику, який ані в школі, ані в університеті не мав досвіду знайомства з філософією, виносити судження про предмет філософії та її значення для університетської освіти. Філософ, принаймні, в школі мав можливість познайомитися з математикою. Іноді (на жаль, дуже часто) університетські викладачі філософії несвідомо роблять все можливе і неможливе для того, щоб не дозволити математику долучитися до досвіду філософської рефлексії та налаштувати останнього проти філософії як такої.

Про комплекси університетських математиків і філософів

Часто викладачу філософії можуть закинути те, що він, мовляв, не готовий до роботи з студентами-математиками, оскільки рівень його розуміння сучасної (нешкільної) математики, як правило, не дуже високий. Іноді в той чи інший спосіб викладачі філософії піддакують математикам: так, мовляв, справжня халепа! Іноді виходить так, що ані філософ, ані мовник не має заходити до аудиторії математиків, майже як в платонівській Академії. Тут іноді прослідковується комплекс “неприступної дами”, для якої всі женихи не рівня, часто роль таких безталанних женихів виконують викладачі філософії. Ця захоплива та повна драматизму вистава розпочалася по-справжньому в Новий час.

Власне кажучи, викладач філософії має заходити до аудиторії математиків не з наміром полонити уяву математиків та щось таке довести, а з наміром відкрити для студента-математика можливість унікального досвіду філософської рефлексії, а тому викладач філософії = філософ має турбуватися лише власною справою. Іноді це важко зрозуміти, якщо в основі уявлення про науку та науковість лежить уявлення про науки окремо для хлопчиків та дівчаток, яке сформувалося в дитячому віці, а відповідно в доволі наївному віці.

Іноді важко порозумітися особам, одна з яких покликана конструювати, а інша рефлексувати. Порозумінню жодним чином не може сприяти пиха та зарозумілість того чи іншого учасника можливого діалогу.

Виклики для математиків та філософів

Три виклики Нового і Новітнього часу: поява математичного природознавства, феномен техніки та інформаційні технології значною мірою ускладнили діалог математика і філософа.

Математика та філософія не є природничими чи гуманітарними науками. Разом з тим і про математику, і про філософію можна говорити як про науки. Головне не поспішати з визначеннями. Однак проблема в тому, що математика починається з визначень, а філософія лише поступово приходить до визначень, і така об’єктивна відмінність стає причиною суб’єктивного непорозуміння.

P.S. Підозрюю, що відсоток моралізуючих зануд поміж математиків відповідає відсотку занудних моралістів поміж філософів.


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

среда, 14 января 2015 г.


Кафедра філософії – це розкіш, однак університет не може обійтися без такої розкоші. Сьогодні у багатьох із нас нова тема для дискусії, вона стосується питання необхідності викладання філософії на нефілософських факультетах. Така дискусія мені нагадує нещодавню дискусію про бюджет, а саме стосовно питання: залишать надбавки науково-педагогічним працівникам чи скасують їх? Їх нібито залишили, і предмет дискусії нібито зник, проте осмислення так і не наступило. Осмислення може викликати “пробудження”, а це багатьох може налякати. То ж сон і марення!?


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook

суббота, 3 января 2015 г.

Про деяку наївність


Наївною є спроба протиставляти керівництво ВНЗ іншому професорсько-викладацькому складу навчальних закладів, і зазначати, що реформи блокують виключно керівники ВНЗ. Ні, це далеко не так! До реформ неготові не лише керівники, але й переважна більшість викладачів українських університетів. І така неготовність, яка є до певної міри ментальною та спільною для більшості освітян, полягає не просто в тому, що хтось не бажає щось конкретно реформувати. Є відчуття бажання змін, проте відсутнє розуміння як самих змін, так і наслідків, які вони викличуть. Така неготовність дає про себе знати вже на рівні формулювання бачення реформ, вона стосується (не)розуміння того, що саме і як саме освітяни бажають реформувати. Це може видатися дивним, оскільки більшість освітян може зазначити, що вони добре знають чого хочуть. Чи так це? Далеко не завжди враховується та обставина, що реформування одного сегмента неодмінно приведе до змін в інших сегментах, і при проясненні цього рішучість освітян до реформ швидко згасає.


Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг

Підпишіться на мої публікації в Facebook