понедельник, 13 июня 2016 г.

Псевдонаука в Україні та деградація вищої школи


Сьогодні на слуху обговорення захищеної в НУБіП дисертації (деградації) на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук. Авторка дисертації була звинувачена в плагіаті та в псевдонауковій діяльності. Свідомо не називаю прізвища дисертантки, яке, звісно, всі добре знають, і не роблю я це, бо її дисертація не є винятковим явищем в Україні. Та дисертація є вже, на жаль, типовим явищем, принаймні, якщо мова йде про гуманітарні науки. Ще з часів Радянського Союзу більшість гуманітарних наук існували швидше де-юре, ніж де-факто. Ситуація не набагато змінилася і в пострадянській Україні. Історія не набула б, звісно, такого розголосу, якщо б мова не йшла про дружину члена уряду. Однак ситуація дозволяє нам оцінити ступінь деградації вищої школи в цілому.

Подвійні стандарти, поблажливість до псевдонауки та безпосереднє сприяння захисту псевдонаукових дисертацій систематично сповідуються та практикуються у вищій школі, принаймні у царині гуманітарних наук. Не думаю, що ситуація принципово інша з іншими науками. Однак я не можу повноцінно судити про останнє. Про рівень української гуманітарної науки можу судити по тих публікаціях, які мають місце. Не потрібно знати всю закулісну історію в тому чи іншому випадку, достатньо почитати статті українських аспірантів, щоб оцінити всю недолугість тієї системи, яку ми маємо та яку ми всі сором’язливо відбілюємо та підтримуємо в той чи інший спосіб.

Кожне засідання чи квазі-засідання кафедр стає елементом такої підтримки. Майже кожен викладач вищої школи наприкінці семестру підписує відомості, які містять у собі прямі маніпулювання з цифрами. Це всі добре знають, в тому числі і ті, хто засуджує нерозважливу дисертантку, головною проблемою якої стало невміння прикрити псевдонауку в тексті. І та провина, звісно, обтяжується посадою її чоловіка! Сотні та тисячі прикривають плагіат та псевдонауку в своїх дисертаціях, а ця пані не змогла. Що ж робити?! Так, звісно, давайте її позбавимо наукового ступеня. І все?! А що робити з так званою системою вищої освіти? Бо система має місце тоді, коли помилка одного з суб’єктів може бути виправлена системою. Для того система і існує. Ми всі, ті, хто причетні чи були причетні до вищої школи, несемо відповідальність за дисертацію вже доктора педагогічних наук з університету імені Поплавського.

Нам потрібна ефективна система забезпечення якості вищої освіти, саме розбудовою такої системи має займатися уряд, НАЗЯВО та МОН, такій розбудові мають сприяти вищі навчальні заклади. За умов існування ефективної системи забезпечення якості вищої освіти вищий навчальний заклад, який би дозволив собі формувати та утримувати специфічні спецради, був би швидко позбавлений бюджетного фінансування, і це відбулося б без жодних зайвих розмов, апелювань та прохань, адресованих шановним керівникам МОН. Ми маємо робити адекватні висновки.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

пятница, 10 июня 2016 г.


У нас відсутня система забезпечення якості вищої освіти взагалі. Немає сенсу переконувати окремі спецради ВНЗ в тому, що вони чинять негарно, відбілюючи відвертий плагіат чи взагалі відсутність науки як такої в дисертаційних роботах. Потрібно давати відповідну оцінку вищим навчальним закладам в рамках системи забезпечення якості вищої освіти. Така оцінка має суттєво позначатися на фінансах ВНЗ. Однак розбудова системи забезпечення якості вищої освіти в країні гальмується. Нагальність формування такої системи, на жаль, погано розуміється як чиновниками від освіти, так і освітніми експертами. Не потрібно плекати ілюзій: ми не лише не маємо якісної системи вищої освіти, ми взагалі не маємо системи вищої освіти. Будь-які межі пристойності вже давно перейшли у вищій школі. Це сталося, мабуть, 10-15 років тому назад.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

среда, 8 июня 2016 г.

Про лінійки в школі та мілітаризацію школи


Братній таджицький народ, а вірніше учні таджицьких шкіл волею рішення тамтешнього міністра освіти були позбавлені радості перебування на лінійці та щастя почути останній дзвоник. Звісно, така подія не може не знайти відповідь у наших серцях та висловлюваннях. Однак перед тим, як робити такі висловлювання, ми маємо дати собі звіт про те, що всі ті лінійки, перші та останні дзвоники є елементами, як то не дивно, давньої мілітаризації школи. Шикуйся, рівняйся і т.д. Пруська школа, насправді, продовжує жити в нашій пострадянській українській школі. Пруська школа одним з головних своїх завдань мала забезпечення підготовки нових кнехтів – слуг держави чи вінценосного короля. А державні слуги завжди мають бути готовими дружньо промовити: раз-два, раз-два. Армія завжди була взірцем для пруських монархів.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про початкову школу


Слідкуючи за змінами останніх двох років, що відбуваються (чи, можливо, хтось скаже, що не відбуваються!) в системі освіти, беручи участь в обговоренні реформи системи освіти, зокрема шкільної освіти, я ловлю себе на думці, що дорослі обговорюють наступне питання: якою вони (дорослі) хочуть бачити школу для дітей? При цьому дорослі мало звертають увагу на те, чого хочуть діти. Дорослі мужі говорять то про “прорив” у системі шкільної освіти через відкриття мережі опорних шкіл, то про епохальні зміни, які нібито мають настати після того, як запрацює система підготовки чи перепідготовки директорів шкіл. Багато говорять про новий базовий Закон про освіту, який, звісно, є важливим та потрібним, однак в силу його базового характеру, звісно, не може містити відповіді на багато речей, зокрема ті речі, які в першу чергу цікавлять дітей. Та й чи можна останнє взагалі прописати в законах?!

Думаю, що в реформуванні вищої та середньої (початкової) освіти слід рухатися по-різному. Реформу вищої освіти слід було розпочинати з формулювання стратегічного завдання реформи вищої освіти, яке має полягати в формуванні системи противаг у системі вищої освіти. Однак цього не зробили, і сьогодні не розуміють, чому насправді не відбувається реформа вищої школи. В шкільній реформі таке стратегічне завдання полягає в тому, щоб побачити та почути дитину, учня. Я б пропонував нам думати послідовно. Ставив би собі послідовні запитання, починаючи з обговорення початкової школи.

Чи повинні учні в першому класі першого вересня сідати за парти?
Чи повинні взагалі бути парти в першому (другому) класі?
Якщо парти повинні бути в першому (другому) класі, то скільки саме їх має бути?
Чи не мають діти виключно в ігровій формі розпочинати своє навчання в початковій школі?
Чи не повинна ігрова форма поступово і доволі помірковано доповнюватися іншими формами навчання?

Після відповіді на ці запитання, як б сформулював наступні запитання; більш того, самі відповіді на попередні запитання допоможуть сформулювати наступні запитання.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про свідомий вибір абітурієнта


Ми все ж маємо розрізняти питання вибору абітурієнтом навчального закладу (освітньої програми), в якому він бажає навчатися, та питання формування системи забезпечення якості вищої освіти. Хоча наявність останньої буде робити вибір абітурієнта більш осмисленим. “Якість” не лише значної частини приватних, а й переважної більшості державних та комунальних ВНЗ викликає багато питань. Однак питання полягає в тому, як покласти край фінансуванню неякісної вищої освіти у державних та комунальних ВНЗ та підтримати якісну освіту у тих приватних ВНЗ, які спроможні її надавати. Принцип “гроші йдуть за студентом” має бути реалізований в умовах існування системи забезпечення якості вищої освіти. Така система в Україні сьогодні відсутня. Саме незалежні агенції з забезпечення якості вищої освіти мають давати відповідь на питання про забезпечення якості вищої освіти у тому чи іншому ВНЗ, і якщо незалежна агенція прийде до висновку, що певний приватний чи державний ВНЗ не має жодного відношення не лише до вищої освіти, а й освіти взагалі, то в такий навчальний заклад абітурієнт не зможе принести бюджетні кошти. Так, розумію, комусь це може не сподобатися. Право осмисленого вибору не повинно підмінятися профанацією принципу “гроші йдуть за студентом”, що буде нагадувати право хворого за бюджетні гроші лікувати онкологічне захворювання лопухами у місцевої знахарки.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про оцінки та єзуїтів


Більшість вчителів, мабуть, не знає, що система оцінювання та оцінки, якими сьогодні часто доволі безвідповідально послуговується значна частина вчителів, були запропоновані єзуїтами. На той час (16-17 ст. ) нова система дозволила врятувати дітей від фізичних покарань у школі. Єзуїтів часто сприймають доволі однобоко та неадекватно. Європейська культура і Католицька церква багато в чому мають завдячувати єзуїтам. Варто пам’ятати, що школа завжди притягувала до себе не лише людей, які бажають відкривати світ знань дітям, а й звичайних пройдисвітів та осіб, що мають схильність до маніпулювання та знущання. Прийшов час переглянути єзуїтський підхід до заохочення дітей навчатися в школі. Колись єзуїти запропонували гарну альтернативу фізичним покаранням, однак сьогодні вже час шукати нові підходи.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про випускника університету


Випускник університету – це людина, яка має бути спроможною забезпечувати збереження традиції і водночас може сприяти оновленню та розвитку суспільства, а не просто виконувати функціональні обов’язки. Дрібний клерк не потребує для виконання його функціональних обов’язків університетської освіти. Напевно, саме з усвідомлення таких простих речей ми маємо розпочинати переосмислення місця та ролі університету в сучасному світі. Насправді вимоги до університету доволі високі!

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

В країні відсутні університети


Важко щось змінювати, якщо суспільство продовжує жити в світі ілюзій та самообману. Так, в країні, в якій відсутні університети як феномен, щороку пропонуються університетські рейтинги. Так, вони нібито є рейтингами ВНЗ, однак подаються саме як університетські рейтинги. Та й хіба у нас вже не кожен ВНЗ є “університетом”?! Є нібито “університети”, є велика “армія” професорів та доцентів. Однак чи існує в країні система вищої освіти? Це питання чомусь не ставиться. А даремно. Країна не може реформуватися саме через те, що в країні відсутні університети, а отже і люди з повноцінною університетською освітою, люди, які б могли реформувати країну. Мати університетську освіту означає бути спроможним бачити ціле. Це дає університет, це дає повноцінна університетська освіта, яку не можна підмінити освітою, що може дати вища професійна школа. Наші так звані університети є в кращому випадку вищими професійними школами. Мабуть, сьогодні насамперед важливо зрозуміти, що ми вже не маємо системи вищої освіти як такої. Система вищої освіти передбачає наявність відповідної системи противаг. Невже це так важко зрозуміти?! В зв’язку з цим у мене є лише одне запитання до українських чиновників від освіти та до шанувальників самих різноманітних тусовок: якого дідька ви займаєтеся другорядними питаннями, нехтуючи головним?

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про реформу системи фінансування вищої освіти


Проблема недостатнього фінансування вищої освіти розглядається сьогодні як одна з головних проблем вищої школи. Може видатися, що в разі істотного збільшення фінансування вищої освіти інші проблеми вирішаться самі по собі. Однак це далеко не так. Проблема фінансування вищої освіти лежить не стільки в площині недостатнього фінансування вищої освіти, скільки в площині відсутності механізмів впливу системи фінансування на забезпечення якості вищої освіти. Саме розуміння цього сьогодні, на жаль, не вистачає як на рівні освітянського менеджменту, так і на експертному рівні. Система фінансування продовжує розглядатися сама по собі, часто в дискусіях про необхідність реформування системи фінансування вищої освіти можна зустрітися з аргументами, які посилаються на забезпечення справедливості розподілу, що само по собі є правильним, однак при цьому розмови про справедливість перешкоджають побачити суть проблеми; розподіл фінансування має бути не лише справедливим, а й ефективним. Масштабна реформа системи фінансування вищої освіти може розпочатися лише після або супроводжувати розбудову системи забезпечення якості вищої освіти.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Про незалежні установи із забезпечення якості вищої освіти


Рано чи пізно діяльність Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти буде розблоковано. На жаль, вже сьогодні можна прогнозувати, що після розблокування діяльності, новостворене Національне агентство не буде направляти основну свою увагу на розбудову мережі незалежних установ, бо такі установи мають бути значною мірою незалежними і від самого Національного агентства. Розуміння цього, звісно, не повинно сьогодні впливати на наше бачення та оцінку ситуації щодо теперішнього блокування діяльності НАЗЯВО. Однак ми маємо бути готовими до того, що доведеться поступово, крок за кроком, втілювати ті норми, які містить новий Закон “Про вищу освіту”, а саме в частині щодо формування нової системи забезпечення якості вищої освіти. Разом з тим, доведеться в майбутньому вносити доповнення в розділ V Закону, бо теперішня ситуація та відповідні формулювання ст. 23 Закону залишають багато двозначностей щодо статусу незалежних установ та їх ролі в новій системі забезпечення якості вищої освіти.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook