среда, 24 февраля 2016 г.

Про моніторинг якості вищої освіти в світлі нових міністерських ініціатив


Час від часу абітурієнти ставлять перед собою просте питання: в якому вищому навчальному закладі вони отримають кращу освіту? Тим самим абітурієнти ставлять питання про якість вищої освіти у різних вищих навчальних закладах. Допомогти отримати відповідь на це питання мали б відповідні рейтинги вищих навчальних закладів. Можна лише вітати появу різноманітних рейтингів вищих навчальних закладів. Разом з тим, поява рейтингу вищих навчальних закладів далеко не завжди означає, що такий рейтинг став результатом проведення повноцінного моніторингу ВНЗ, а не, скажімо, лише відображенням стосунків, що склалися між ВНЗ та суб’єктом, який здійснював моніторинг та, відповідно, запропонував той чи інший рейтинг ВНЗ. Часто університетські рейтинги фіксують лише певні формальні показники, що не дають комплексного уявлення про реальне забезпечення якості вищої освіти у відповідному вищому навчальному закладі. Довіряти можна лише тому рейтингу вищих навчальних закладів, який запропонований на основі моніторингу, що відповідає певним критеріям та вимогам. Отже, потрібно визначитися з відповідними рекомендаціями щодо організації моніторингу якості вищої освіти.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

четверг, 18 февраля 2016 г.

Про головну проблему в реформуванні системи вищої освіти


Головна проблема в реформуванні системи вищої освіти виявилася, даруйте за можливу тавтологію, в неспроможності бачити масштаб проблем та формулювати відповідні стратегічні завдання, що є саме ознакою відсутності в українських можновладців ґрунтовної університетської освіти, яку важко надолужити запозиченням чужого досвіду.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

среда, 10 февраля 2016 г.

Про так званий попит на неякісні “освітні послуги”


Часто доводиться чути про так званий попит на неякісні “освітні послуги” в Україні. Вже сам вираз “освітні послуги” в багатьох викликає не лише несприйняття, а й роздратування. Часто в певних розмірковуваннях про освіту відчувається спроба проведення паралелі між освітою та торгівлею. Іноді про якість так званих “освітніх послуг” намагаються розмірковувати, порівнюючи її з якістю продуктів у супермаркеті. Облишу поки що тему якості освіти та обговорення поняття “освітня послуга”.

Як мені видається, говорячи про попит на неякісні “освітні послуги”, ми дещо нівелюємо проблему, у нас має місце не попит на неякісні “освітні послуги”, а штучний попит на диплом про вищу освіту. Вимушені мисливці на диплом про вищу освіту взагалі не звертають увагу на питання якості освіти, вони полюють за папірцем. Поштовх до такого полювання часто дає саме відповідна кадрова політика державних та муніципальних інституцій. Боротьба з так званими неякісними “освітніми послугами”, що звужується до боротьби проти окремих вищих навчальних закладів, деформує сприйняття проблеми. Іноді, не розуміючи суті проблеми, починають боротися не з причинами, а з наслідками.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

воскресенье, 7 февраля 2016 г.

Про патерналізм у системі освіти


Наше суспільство є патерналістським, пересічні громадяни шукають собі патера – захисника та оборонця. Потужна тенденція до такого пошуку в суспільстві є ознакою незрілості суспільства в цілому. Громадяни-освітяни в приватній бесіді щиро повідомляють, кого б вони підтримали на посаду керівника власного навчального закладу, не задумуючись при цьому про раціональні аргументи, що лежать в основі їх вибору. Широка освітянська громадськість висловлюється з приводу підтримки того чи іншого претендента на посаду міністра. Цього підтримую, а того ні, ця гарна, а та не дуже. Мова не йде про підтримку програми, яку пропонує політична сила, що висуває певного претендента. Патери не спираються на програми, вони виконують лише функції.

Новий керівник навчального закладу, ледве обійнявши свою посаду, повідомляє, що тепер відчуває особливу відповідальність, оскільки тепер він має відповідати за весь педагогічний колектив. Складається таке враження, що йдеться не стільки про дорослих та самостійних людей, скільки про отару овець, за яку має відповідати пастух, який і сам погано розуміє, що він має далі робити, а тому також шукає собі патера, якщо такого, звісно, він ще не має. Це ще якось працювало останні двадцять років, однак у сьогоднішніх умовах така практика є катастрофічною.

Регіональні освітянські патери повідомляють, що вони зроблять все можливе, щоб не допустити закриття навчальних закладів в їхньому регіоні. Їх уважно слухають налякані члени педагогічних колективів. Вони хочуть їм вірити. Вони не хочуть міркувати самостійно, вони хочуть покладатися на патерів, при цьому не хочуть зважати на те, що жоден регіональний освітянський патер не може їм сьогодні гарантувати відповідного захисту, цього гарантувати не можуть сьогодні навіть найвищі освітянські патери. Передбачити тенденції можуть лише освітні аналітики, однак вони можуть дати лише раціональні рекомендації, однак у патерналістському суспільстві раціональність не має великого значення, сподівання на диво підміняє будь-яку раціональну аргументацію. Все це породжує той убогий рівень освітянського менеджменту, який ми сьогодні маємо. Звинувачуючи керівників вищих навчальних закладів в їх неофеодальних методах управління, ми маємо розуміти, що саме цього від них і чекають, як ті, хто їх призначає, так і ті, хто їх визнає своїми патерами.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

пятница, 5 февраля 2016 г.

Про політичну гру навколо посади міністра освіти і науки


Завжди критикував теперішнє керівництво Міністерства освіти і науки за ті нерозважливі кроки, які воно здійснювало. Разом з тим, намагався за можливості уникати давання персональних оцінок. Сьогодні спробую, якщо не захищати Міністерство, то подивитися на ситуацію неупереджено.

Мою увагу привернула стаття “Причини невдачі реформ: хибна стратегія, помножена на поганий менеджмент” (www.golos.com.ua/article/263944), її автором є народний депутат, перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки Олександр Співаковський.

Критичні зауваження шановного депутата стосовно діяльності МОН співзвучні моїм оцінкам, які я намагаюся давати в останні півтора року. Окремі формулювання шановного депутата на диво співзвучні моїм. Депутат дав оцінку факту блокування роботи НАЗЯВО, критично висловився щодо відсутності виваженої політики в питанні оптимізації мережі вищих навчальних закладів. Також шановний депутат навіть згадав про відсутність у країні незалежних інституцій оцінювання якості освіти; таке нагадування особливо є доречним за умов відсутності не лише кроків у напрямку створення таких інституцій, а й самого обговорення цього питання. (Як мені видається, в цій частині Закон, мабуть, взагалі вирішили не імплементувати.) Окремо депутат торкнувся проблем шкільної освіти. Все це добре, і багато в чому справедливо.

Однак, окрім критичних зауважень, непомітно позитивної складової допису шановного депутата. Що саме пропонує депутат? Скажімо, частиною чого розглядає депутат НАЗЯВО? Які стратегічні завдання реформи вищої освіти пропонує автор “розгромної” статті. Яке програмне бачення реформи освіти, зокрема вищої освіти пропонує депутат, який, мабуть, має претензії якщо не на посаду міністра, то за певних “розкладів” на посаду голови Комітету Верховної Ради з питань освіти і науки?! За останнє, звісно, ніхто не має права дорікати депутату.

Так, керівництво МОН є за що критикувати, однак шановним політикам та політичним силам, які вони представляють, варто взяти значну частину відповідальності за недоліки в роботі МОН на себе.

За блокування роботи НАЗЯВО відповідальність має нести уряд в цілому, оскільки мова йде про формування незалежного від МОН інституту, а це означає, що владна коаліція несе відповідальність за таке блокування. Нерішучість та непослідовність Міністерства значною мірою обумовлені проблемами з реформами країни в цілому, на що вже сьогодні не можна не звертати увагу. Міністерство не наважується запропонувати радикальні та послідовні реформи поміж іншого і тому, що такі реформи не пропонує уряд. Не можна автономно реформувати систему освіти в суспільстві та країні, які майже не реформуються. Для українських політичних партій та переважної більшості українських політиків питання освіти є питанням декларацій та гасел, а не продуманих програм та планів дій. Якщо лише теперішнє керівництво МОН будуть намагатися зробити крайніми, то це лише політична гра, а не об’єктивна оцінка ситуації.

Ми всі доволі успішні в критиці, однак, натомість, потрібно пропонувати альтернативну програму та план дій. Цього чи хоча б натяку на це я й не побачив у статті шановного депутата. Сподіваюся, що таку програму та план дій депутат все ж має; також сподіваюся, що вони зможуть витримати критику незалежних освітніх аналітиків.

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

Ситуація навколо буковинських університетів як віддзеркалення провалу реформи вищої освіти


Шановні керівники МОН!

Важко зрозуміти, в чому саме полягає відмінність політики теперішнього керівництва МОН від політики попередників. Чи стала вона менш кулуарною та більш прогнозованою? Можливо, така відмінність полягає лише в риториці та в декларуванні різних зовнішньополітичних векторів? Що означає бути проєвропейським? Невже це визначається лише кількістю поїздок до Європи у порівнянні з кількістю поїздок до Росії та наявністю у людини диплома європейського університету?! Однак чи захищає це нас від хуторянства у системі вищої освіти, яке ми продовжуємо розбудовувати, навіть цього не помічаючи. Бути європейцем означає мати мужність послуговуватися власним розумом, а не вдаватися до нерозважливого мавпування чужого.

Багато говорили на всіх рівнях про головне гасло реформи вищої освіти: надання реальної автономії вищим навчальним закладам. І що вже надали?! Суть автономії ВНЗ полягає в праві ВНЗ самостійно ухвалювати важливі рішення та відповідати за такі рішення. Автономія ВНЗ не полягає у праві чиновника у власному кабінеті визначати у довільний спосіб долю того чи іншого вищого навчального закладу. Уряд може сприяти та заохочувати університети до об’єднання, однак він не може вирішувати за університети.

Чи, дійсно, хтось щиро вірить в те, що зменшення кількості псевдо університетів з 300 до, скажімо, 200 псевдо університетів, суттєво змінить природу останніх? В чому суть подібної оптимізації?

Уряд має забезпечувати умови для становлення та розвитку системи вищої освіти, він не повинен постійно втручатися в “розбірки” між окремими вищими навчальними закладами.

Реформа вищої освіти є доволі складною хірургічною операцією, потрібно послуговуватися скальпелем, а не розмахувати сокирою. Потрібно послідовно розбудовувати систему противаг у вищій освіті, а не вирішувати важливі питання в ручному режимі на свій смак та розсуд. Ми маємо дві крайнощі. По-перше, має місце тенденція до брутального порушення автономії вищих навчальних закладів. По-друге, має місце перспектива віддати все на поталу ректорам-феодалам, які остаточно перетворять університети у власні вотчини. Є лише один вихід: збудувати надійну систему противаг у системі вищої освіти, саме цим має опікуватися МОН. Однак у такій системі МОН не зможе повноцінно “хазяйнувати”, а ректори не зможуть безкарно зловживати. Чи не тому сьогодні така система не будується, а все зводиться до самих різноманітних скандалів та їх коментувань?

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook