суббота, 30 января 2016 г.

Про оптимізацію мережі вищих навчальних закладів в Україні


Доцільність існування великої кількості вищих навчальних закладів в Україні є постійним предметом дискусії. Такі дискусії час від часу активізуються. Як правило, це обумовлено як заявами високопосадовців МОН, так і конфліктними ситуаціями навколо окремих вищих навчальних закладів. Обговорення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів, на жаль, дуже часто набуває деструктивного характеру. Часто саме нерозважливі заяви можновладців визначають неправильний вектор дискусії. Дискусія про те, скільки саме потрібно залишити ВНЗ, насправді, є позбавленою сенсу. На жаль, цього не розуміють ті, хто провокує подібні дискусії. Питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів не зводиться до питання закриття та зменшення кількості вищих навчальних закладів.

Важливо, насамперед, зрозуміти, що проблема полягає не в тому, що в Україні існує велика кількість вищих навчальних закладів, зокрема університетів. Проблема полягає в тому, що значна частина українських вищих навчальних закладів не відповідає власній назві. Так, переважна більшість українських університетів є, в кращому випадку, вищими професійними школами, які з різною мірою успішності намагаються відповідати статусу університету. Отже, просте скорочення кількості вищих навчальних закладів не приведе до набуття нової якості тими ВНЗ, які залишаться після скорочення кількості ВНЗ в країні.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

пятница, 22 января 2016 г.

Про списування та моралізаторство (шахові аналогії!)


Відразу зазначу, що мова не йде про захист списування, плагіату тощо. Списування – це те, чим пишатися не варто. Зрозуміло, яким має бути відношення до учня, якого “спіймали” на ЗНО, та яким має бути відношення до людини, яка вдалася до плагіату. Однак мова не про це.

Списування є певним симптомом наявності проблем в навчальному процесі або навіть системі освіти, яка є складовою суспільної практики. Повальне списування є ознакою “епідемії”, яку не можна подолати боротьбою з симптомами.

Сам феномен списування пов'язаний в освіті з системою навчання, яка ґрунтується на запам’ятовуванні, останнє в системі освіти часто домінує над розвиванням в учня чи студента самостійного та критичного мислення, таке мислення, звісно, не має нічого спільного з грою фантазії, яку іноді студент намагається видати за власне творче мислення.

Часто викладач вимагає від студента лише відтворення тексту своєї лекції. Подекуди протягом семестру викладач контролює ведення студентами конспектів, з яких студенти часто потім і списують. Іноді викладач навіть поблажливо ставиться до самого факту списування з конспекту під час іспиту.

Важливо відмовитися від підходу до оцінювання учнів та студентів (випробування на іспиті), який лежить для викладача в площині спіймав (не дозволив, завалив) чи не спіймав (дозволив, не завалив), а для студента – в площині списав чи не списав.

Спробую розглянути це питання з позиції викладача філософії. Чи можна списати на іспиті з філософії? І так, і ні.

Можна списати (або, як шахрайський варіант, завчити) певний шматок тексу/матеріалу. Однак для кваліфікованого викладача це не має значення в тому разі, якщо він буде оцінювати рівень розуміння студентом матеріалу, а не демонстрацію студентом вербальних (знакових) рядів.

Так, можна провести певну аналогію з шахами, зокрема шаховим дебютом. Уявімо, що вчитель/тренер бажає з’ясувати, наскільки глибоко молодий шахіст пропрацював ту чи іншу шахову партію. Шахіст може завчити кілька варіантів розвитку партії в дебюті, скажімо, іспанської партії. Вчитель/тренер може перевірити ґрунтовність та серйозність роботи молодого шахіста, запропонувавши кілька нестандартних ходів. На іспиті з філософії навіть буває легше, ніж при оцінці старанності молодого шахіста. Перші кілька хвилин відповіді дозволяють екзаменатору в цілому з’ясувати рівень володіння студентом матеріалом, інший час може бути відведений для уточнення та прояснення вже чогось для самого студента. Часто проблема полягає в тому, що сам викладач маючи, так би мовити, погану дебютну підготовку, не завжди готовий належним чином оцінити справжній рівень підготовки студента. На іспиті часто має місце оцінка викладачем автентичності відтворення студентом певного матеріалу, яким, як видається викладачу, він і сам трохи володіє. Такий викладач може бути особливо пильним та нетерпимим до списування.

На іспиті з філософії можна дозволяти користуватися будь-якою літературою і, можливо, навіть дозволяти обирати питання з певного переліку питань.

У нашій системі освіти часто “милому” виду шахрайства, яким є списування, протиставляють доволі небезпечний вид шахраювання, яке полягає в заучуванні без розуміння. В деяких дисциплінах це робити відносно важко, в деяких – відносно легко. Часто, особливо на іспиті з філософії, спостерігається картина, яку можна описати виразом: один цапа доїть, а інший решето підставляє. При цьому таке доїння відповідає найвимогливішим запитам “дуркуватої правильності”. Іноді ознайомившись з програмою з певного курсу філософії та питань на іспит з філософії, хочеться побажати студентам, знайти альтернативу доїнню цапа. На жаль, своєрідним “цапом ” часто виступає вся наша система освіти.

Говорячи про неможливість, розпочинати боротьбу зі списуванням у вищій школі з тотального виключення студентів, які попадаються на списуванні, я маю на увазі не лише нереалістичність подібних пропозицій, а й пропоную за можливості спочатку вжити всі заходи, які зроблять списування на іспиті позбавленим сенсу.

Ми схильні замість поступової і разом з тим рішучої розбудови нових систем та процедур шукати миттєві способи лікування нашої системи освіти. Однак варто пам’ятати, що грати в “Чапаєва” шахами доволі незручно та й недоцільно, особливо не варто вдавати при цьому, що ми розпочинаємо партію з Королівського гамбіту, особливо коли жертвувати доведеться долями конкретних людей.

Хотілося б жити в справедливому та солідарному суспільстві, однак це потребує побудови цивілізованого суспільства. Потрібна зрозуміла стратегія та зважена тактика, однак це не означає нерішучість та топтання на місці, що ми сьогодні і спостерігаємо. В шахах є певне неписане правило: спочатку продумай хід, потім запиши його, потім перевір правильність обраного ходу та врешті-решт зроби рішучий хід. Саме цього сьогодні не вистачає.




Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

четверг, 21 января 2016 г.


Чомусь у багатьох рекомендаціях моїх колег щодо реформи освіти зустрічаються пропозиції покарання когось чи чогось. Погані університети потрібно закрити. Студентів, які списують на іспитах, потрібно виключати. Саме з цього пропонують почати боротися зі списуванням. Поганих (всіх) науковців та викладачів вищої школи потрібно карати безглуздими вимогами. Друзі, можливо, не з покарань потрібно починати?! Ми, на жаль, мислимо тоталітарно. І це не залежить від віку та виховання. Що з нами не так?! Так, звісно, часто не залишається іншого виходу, як змусити людину відповідати за власні дії, однак при цьому варто вжити всіх інших заходів, які або унеможливлять певні дії, або зроблять такі дії позбавленими сенсу. Не можна реформувати систему освіти, в якій майже всі, починаючи від керівників МОН, мислять в системі покарань та заохочень.




Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

вторник, 19 января 2016 г.

Майже сповідь освітнього аналітика-консультанта та позаштатного філософа


Здається, що про освіту можуть говорити майже всі, адже всі колись навчалися чи навчаються, хтось викладав чи викладає. Здається, будь-хто може і має право висловлювати свою думку про систему освіти. Батьки, учні та студенти, вчителі шкіл та викладачі вищих навчальних закладів, менеджери та чиновники від освіти є великою армією стейкхолдерів, які можуть та навіть готові говорити про освіту. Однак одна справа говорити – інша справа шукати відповіді, які будуть виходити за межі інтересів окремих груп стейкхолдерів. Щось подібне з філософією, кожен час від часу може розмірковувати над філософськими питаннями, однак лише одиниці спроможні формулювати самі філософські питання та проблеми, а потім роками намагатися шукати відповіді. Далеко не всі власники документів про філософську освіту спроможні це робити.

Освітній аналітик-консультант може вдатися до певного “лукавства” та заявити, що він не розглядає себе освітнім експертом, а лише аналітиком-консультантом. Мовляв, я лише намагаюся здійснювати аналітичну роботу, з результатами якої я готовий поділитися з іншими. Самі оцінюйте те, чи є я експертом. Філософу значно важче вдатися до подібного “лукавства”, заявивши, що він не філософ, а лише викладач філософських дисциплін. Хоча, звісно, подібні заяви час від часу лунають. Викладачу математики потрібно бути математиком, викладачу філософії потрібно бути філософом. Все інше – зайві реверанси! Бути філософом означає намагатися здійснювати акти рефлексії, іноді йому вдається зробити це по-справжньому, і тоді відкриваються передумови для появи справжнього філософського тексту, а не його підробки. Звісно, такі передумови не обов’язково гарантують саму появу філософського тексту. Філософ не пише підручників з філософії, він пише філософські тексти!

Освітній аналітик-консультант має зберігати певну відстань від предмету свого дослідження. Тут можна провести певну аналогію з розгляданням мозаїки. Так, для того щоб побачити всю мозаїку, потрібно відійти на певну відстань від неї, з близької відстані побачиш лише фрагменти та шматочки матеріалу. Це не завжди враховують стейкхолдери, описуючи власні бачення та бажання. Освітній аналітик-консультант не займається питанням пропагування тієї чи іншої педагогічної практики, для нього важливо побачити як система освіти буде кореспондувати з суспільством. Тема освітнього аналітика-консультанта: освіта та суспільство. Це не завжди розуміють окремі освітні менеджери, педагоги-новатори чи педагоги-наслідувачі, які прагнуть втілити в українській школі чи вищому навчальному закладі ту чи іншу “заморську” модель. Філософ щодня розпочинає свою роботу майже спочатку, щодня він шукає шлях, на якому він підійде до предмету свого дослідження. Мислення, яке звертається до самого себе та через себе ставить питання про світ, є “річ” майже незбагненна для людини, яка не є знайомою з “роботою” філософа. В чомусь “робота” філософа нагадує роботу хірурга чи жонглера: якщо не практикував тривалий час, то це суттєво позначається на твоїх здібностях та стає відразу помітним. Хтось вважає, що “робота” філософа полягає в читанні філософських текстів та коментуванні їх. Мабуть, частково це так, і хоча це складна робота, однак це найлегше з того, що мусить робити філософ. Філософія – це не забава. Можливо, філософія є прокляттям людини. Можливо, окремі люди “прокляті”, і таке прокляття змушує їх щодня формулювати майже одні і ті ж питання. Можливо, людина і рада була б не ставити ті питання, однак вона не може цього не робити. Саме поміж таких людей постають великі філософи, такими були Платон, Декарт, Кант… Філософ не є адептом певної психотерапевтичної чи релігійної практики, він не гарантує та не шукає спасіння для людини.

Чому це майже сповідь, а не справжня сповідь? Для сповіді освітньому аналітику-консультанту довелося б говорити іншими словами та висловити все те, що він думає про тих, хто сьогодні відповідає за реформу освіти в країні, однак це відразу перетворило б його в борця з “поганими” хлопцями та дівчатами. Його ж справа аналізувати та консультувати! Також він має пам’ятати, що не можна переходити на особистість, навіть якщо дуже кортить це зробити. Не про все він повинен говорити, однак якщо вже говорить, то має робити це чесно та відповідально. Сповідь не передбачає вибірковості! Для філософа сповідь можлива лише в його текстах. Кожен філософ самостійно визначає, коли його тексти мають з’явитися та які форми вони мають отримати. Важливо, звісно, щоб він зустрів гарного редактора, видавця та читача.




Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook