пятница, 28 марта 2014 г.

Про бунт проти розуму східноєвропейця


Бунт проти розуму іманентно визначає хід подій в історії східноєвропейських народів. Розум постійно постає як предмет недовіри та скепсису. Віра, інтуїція, уява – ось справжні ідоли східноєвропейця. Не дивує “любов” східноєвропейських філософів до Гайдеггера та його інтерпретації “Критики чистого розуму”, в якій уяві відводиться домінуюча роль. При читанні філософських опусів східноєвропейців дуже часто не полишає відчуття, що маєш справу не з філософським текстом, а з текстуально оформленими асоціативними рядами, які виражають прихованні інтуїції та образи автора. І нічого більше! Неймовірна сила синтезу і майже повна відсутність самого бажання до аналізу, або несвідома підміна останнього першим. Східноєвропеєць прагне або заперечити філософську концепцію, або зрозуміти її як щось цілісне та недоторкане. Але й перше і друге веде лише до рабської залежності. Лише розуміючи схильність східноєвропейця до бунту проти розуму, можна зрозуміти те, чому український інтелектуал в ході подій останніх кількох місяців ледве не щотижня змінював свою позицію на прямо протилежну.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



четверг, 13 марта 2014 г.

Про реформу вищої освіти: про практику підготовки та захисту дисертаційних досліджень


Сьогоднішня практика підготовки та захисту дисертаційних досліджень є безглуздою та аморальною по суті. Спроба частково реформувати її, змінюючи функції ВАКу чи вносячи якісь незначні зміни, виглядатиме як спроба реформувати безглуздя та аморальність. Не можна реформувати вищу школу, вдаючись до спроби покращити систему. Не можна покращити сьогоднішній МОН, його можна лише ліквідувати, поступово відбираючи в нього переважну більшість функцій. Поспіх тут, звичайно, не є доречним, одна чітке розуміння проблеми є необхідним. Від теперішнього міністра хотілося б очікувати лише одного: він має стати головою ліквідаційної комісії МОН.

Реформа вищої школи неминуче має торкнутися і практики підготовки та захисту дисертаційних досліджень. Насамперед потрібно ліквідувати навколо академічний “зоопарк”. Потрібно усунути саму мотивацію захисту дисертацій особами, які байдужі до наукової роботи. А це вже заходи, які виходять за межі реформи вищої школи.

Потрібно відмовитися від надбавок до зарплати за науковий ступінь в різних державних установах, також на розмір пенсії не повинен впливати наявний науковий ступінь. Це несправедливо і позбавлено сенсу. Потрібно розуміти, що відмова від зайвої державної опіки не є можливою без відмови від несправедливих фінансових пільг.

Жодних загальнодержавних дипломів кандидатів та докторів наук не повинно існувати в принципі, це ж стосується і дипломів доцентів та професорів. Має існувати лише диплом університету, інше є зайвим: безглуздим, бюрократичним, корумпованим. Від держави науковцям не слід чекати надбавок за наявність наукових ступенів.

Аспірантура і докторантура мають бути місцем для наукових досліджень, а не пансіоном для квазі-вчених. Існує один критерій перебування в аспірантурі або докторантурі для науковця: спроможність проводити дослідження на сучасному науковому рівні. Однак це питання має лежати цілком в сфері відповідальності навчальних закладів. Сьогоднішні вимоги до характеру та кількості статей як при захисті дисертацій, так і при вступі до докторантури є просто безглуздими. На дисертаційне дослідження дивляться як на сукупність сторінок тексту дисертації та визначеної кількості статей. Вимога наявності рецензентів монографії докторської дисертації є не стільки запобіжником халтури, скільки одним із елементів корупції. Сам захист докторської дисертації має показати, варта вона публікації чи ні. Сама процедура захисту дисертацій часто має лише одну складову, що носить ознаки здорового глузду: банкет дисертанта після захисту. Не настільки важливим є те, ліквідуємо ми чи ні дворівневу систему дисертаційних досліджень: кандидатські та докторські. Важливо, щоб самі умови підготовки та захисту дисертаційних досліджень стали раціональними та людяними. Людяність є тим, чого ми маємо найбільш прагнути.


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



пятница, 7 марта 2014 г.

Щирість Слова


Слово має потужну силу творити та руйнувати, заспокоювати та збурювати, об’єднувати та роз’єднувати. Людина потребує Слова та живиться ним. Через Слово людина шукає порозуміння з іншою людиною та світом. Спочатку було Слово (логос), – говорить Євангеліє від Івана. Слово даровано людині чи набуто останньою як найбільший скарб духовної істоти. Відмова від Слова та зловживання Словом є найбільшою зрадою людини самої себе. Невідомо чи існують праведники та грішники в цьому світі, проте існує щирість та нещирість слів. Найпідліша теза вигадана людиною: “мовчання – золото” – справжнє гасло духовних лихварів. Брехня, неправдиве слово вважалося завжди ганебним та підлим дійством. Право, зокрема міжнародне право тримається на щирості Слова. Порушення Слова і як наслідок руйнація права повертає світ в стан міжнародного бандитизму, нещирості та зневаги до Слова. Сьогодні ми чуємо слова, проте не чуємо Слова від тих, від кого залежить припинення розгортання трагедії. Це означає, що слова політичних лідерів, керівників держав та урядів, духовних та релігійних “лідерів” є нещирими. Нам не потрібні слова, нам потрібне щире Слово, а його бракує!


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.