среда, 28 декабря 2016 г.

Про феномен популярності


Англійська письменниця Анна Радкліф (1764-1823) за життя була доволі популярною, певні «ревнощі» до популярності Радкліф мала менш популярна за життя Джейн Остін (Austen, 1775-1817). Один зі своїх романів, «Нортенгерське абатство», Остін присвітила доволі відвертій і подекуди іронічній полеміці з Радкліф. Видавець, який придбав право на публікацію роману «Нортенгерське абатство», тривалий час не наважувався скористатися своїм правом. «Нортенгерське абатство» було опубліковано лише після смерті Остін у 1818 році. Що стримувало видавця від публікації роману раніше? Можливо, справа була в популярності Радкліф? Популярність Остін в ХХ столітті, зокрема і завдяки кінематографу, значно перевершила популярність Радкліф.

Після виходу «Критики чистого розуму» Канта в 1781 році видавець бідкався через те, що книга не має попиту, видавець навіть хотів пустити примірники непопулярної книги на макулатуру. Через 200 років в одному з букіністичних магазинів Західної Німеччини один із примірників першого видання «Критики чистого розуму» виставили на продаж за ціною 7 тисяч марок. Фантастична сума для друкованої книги! Хто міг собі дозволити купити той примірник? Чи був спроможним той покупець зрозуміти текст книги?

Артур Конан Дойл «вбиває» свого літературного героя, Шерлока Холмса, оскільки, на думку Дойла, літературний герой «вбивав» у ньому письменника. Однак Дойл повертає до життя свого літературного героя через наполягання публіки, видавця та ще, мабуть, чогось.

Джек Лондон «доводить» свого героя, Мартіна Ідена, до самогубства як своєрідного протесту проти ірраціональності популярності в літературному світі.

В чому ж природа феномену популярності?

Феномен популярності є доволі багатогранним. Ми обмежимося побіжним проясненням феномену популярності в інтелектуально-публічному просторі.

Звісно, феномен популярності, як і будь-який інший феномен, можна описати та в певний спосіб пояснити. Разом з тим доводиться визнати, що популярність сама по собі є ірраціональною. Недалека кокетка може користуватися шаленою популярністю, на яку не зможе розраховувати стримана та розсудлива жінка. Однак звідси не слідує висновок, що спроба кокетста неодмінно веде до популярності. Врешті-решт популярність та спосіб її отримання є не лише питанням морального вибору, а й питанням естетичного смаку.

Відмова від участі в телевізійних «інтелектуально-політичних» шоу різних форматів для окремих інтелектуалів є в першу чергу певним естетичним вибором, своєрідною демонстрацією наявності певного естетичного смаку.

Популярність, як правило, не стільки свідчить про певні чесноти того, хто користується популярністю, скільки про смаки публіки, які, як відомо, є доволі перемінливими.

Доводиться, як правило, говорити про популярність артистів, письменників, політиків. Сама популярність пов’язана дуже часто з певним лицедійством (жест, поза). Значення навіть може мати так звана магія імені. Не випадково артисти беруть так звані сценічні ім’я. Іноді з іменами (псевдонімами) «граються» письменники.

Проблематично говорити про популярність науковця, вченого, філософа.

Привертає до себе увагу популярність Ейнштейна за життя. Публіка охоче відвідувала публічні заходи, на яких мав виступати Ейнштейн. 99 відсотків від тієї публіки погано собі уявляли, в чому саме полягає суть робіт та досягнень Ейнштейна.

Популярність не пов’язана з розумінням. Прагнення популярності не є прагненням бути зрозумілим. Звісно, що відсутність прагнення бути зрозумілим не веде неодмінно до популярності. Роз’яснення та зрозумілість майже ніколи не сприяють популярності.

Одним із найбільш «популярних» філософів ХХ століття був Мартін Гайдеггер, який мало докладав зусиль для того, щоб бути зрозумілим. Така позиція приховує в собі небезпеку того, що людина може втратити розуміння самої себе та своїх вчинків. Таку позицію можна назвати позицією інтелектуального кокетства.

Кокетка є особою, яка погано розуміє сама себе. В певному розумінні кокетка є несформованою особистістю, яка постійно слідує за зміною власних та публічних вподобань та настроїв. Прагнення до популярності за будь-яку ціну є кокетством з публікою. Інтелектуальна, духовна чи естетична незрілість породжує кокетство у всіх його аспектах та формах.

Маніпулювання швидше відкривають шлях до популярності, особливо в сучасній політиці. Чи не тому Уїнстон Черчіль називав демократію поганою формою правління, хоча й визнавав, що кращої не існує? Політика неминуче пов’язана з маніпулюваннями громадською думкою в боротьбі за прихильність публіки (виборця).

Чи означає вище зазначене, що кращу уникати публічності?

Ні, жодним чином такого висновку не можна зробити. Публічність і прагнення популярності далеко не одне і те ж. Відмова від публічності мала б означати і відмову від публікацій.

Обережність у прагненні до популярності не означає заклик до відмови від публічності. Інтелектуальне життя має свої публічні форми: публічний виступ, лекція, диспут, публікація.

Обережність з прагненням до популярності означає врахування того, що раціональний пошук рідко виявляється по-справжньому популярним. Уява та міркування здорового глузду швидше впливають на широку публіку та сприяють популярності. Звернення до уяви та здорового глузду публіки є ознакою спроби маніпулювання та вираженням прагнення до популярності.

Час від часу популярність як щось ірраціональне випадає на долю тієї чи іншої людини. І що тоді? Популярність є «скарбом», який може дозволити декому бути певний час відповідальним. Хоча відповідальним можна бути і без такого «скарбу».

Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook

1 комментарий:

  1. Сподобалася думка про співвіднесення явищ популярності і зрозумілості.

    Для подальших міркувань, гадаю, корисно було б розвести поняття "пулярність певної людини" і "популярність медійного образу певної людини". Пам'ятаєш, як у казці: для того, аби дізнатись правду про себе, король знімає королівське вбрання і вдягається у дрантя, йдучи серед люди. Тобто, є король, а є його образ в уяві людей.

    ОтветитьУдалить