четверг, 27 февраля 2014 г.

“Ректоропад” чи реальні реформи освіти?


Зміни, які будуть мати місце в країні, не зможуть не торкнутися освітньої царини. В країні поступово “Ленінопад” буде продовжено “ректоропадом”. Розмах “ректоропаду” поки що важко визначити, проте цікаво спочатку визначити причини сучасних подій в країні та царині вищої школи, а потім подивитися на перспективу розвитку ситуації у вищій освіті країни в цілому.

Причиною падіння вже колишньої влади стала не відмова від євроінтеграції в листопаді 2013 році, а узурпація президентом влади в 2010 році та остаточна відмова президента та уряду навесні 2012 року від проведення реформ. І така відмова торкнулася також реформ в освітній сфері. Відмова від євроінтеграції була лише наслідком попередніх подій.

Влада в 2010-1011 роках була поставлено перед вибором: або розпочати реформи (в тому числі і в освітній сфері), або просто продовжити перерозподіл матеріальний благ в країні. В 2010-2011 роках влада поєднувала перше і друге. Найбільш помітними стали зміни в податковому та пенсійному законодавстві.

Восени 2011 року в країні розгорнулася дискусія стосовно реформи вищої освіти. Широкого розголосу набув відомий з’їзд керівників вищих навчальних закладів восени 2011, на якому всі керівники (ректори) дружньо підтримали плани влади реформувати вищу школу. Існувало кілька проектів закону про вищу освіту. Всі вони були далекими від досконалості. Найбільшу перспективу бути ухваленим на кінець 2011 року мав законопроект, який був підготовлений Міністерством освіти і науки України, він був зареєстрований у Верховній Раді 28.12.2011 (реєстраційний номер 9655), попередньо був відкликаний альтернативний законопроект народного депутата Мірошниченка Ю.Р. (Постанова Верховної Ради від 20.12.2011, реєстраційний номер 7486 ).

Законопроект МОН поміж іншого містив визначення різних видів вищих навчальних закладів та освітньо-кваліфікаційних рівнів підготовки, за якими може здійснювати підготовку той чи інший вид вищого навчального закладу. Поява цього законопроекту була продиктована, значною мірою, логікою тодішньої влади: збирати доходів більше, а витрачати менше, зокрема на освіту. Власне, такі наміри притаманні будь-якій владі. Тодішня українська влада була доволі послідовна в реалізації такого наміру. Втілення положень законопроекту МОН привело б до об’єднання вищих навчальних закладів, зменшення кількості напрямків підготовки в більшості ВНЗ, фактичного зникнення вже існуючих коледжів та пониження статусу цілого ряду вищих навчальних закладів. Звісно, це привело б до необхідності значного скорочення професорсько-викладацького складу. В кінці грудня 2011 року влада мала намір ухвалити цей законопроект, проте протягом зими 2012 року такий намір поступово зник, а навесні 2012 року влада фактично відмовилася кардинально реформувати вищу школу, вдаючись час від часу до об’єднань навчальних закладів (іноді доволі кумедних). І такі об’єднання викликали поодинокий спротив.

Чому тоді (навесні 2012 року) влада відмовилися від змін в освіті? Причина відмови від реформи вищої школи була банальна. Реформи привели б до неминучого скорочення викладачів напередодні парламентських виборів 2012 року та зростання рівня соціального напруження, що само по собі лякало владу. Тоді влада виявила безвідповідальність та страх, власне те ж саме вона продемонструє в листопаді-грудні 2013 – січні-лютому 2014 року. Така безвідповідальність та страх влади врешті-решт призведе до трагічних подій у лютому 2014 року. В основі цього лежало небажання бути чесним з собою та країною.

Звісно попередня влада відмовилася не лише від освітніх реформ, вона відмовилася від будь-яких серйозних реформ, які б могли викликати широкий негативний резонанс в суспільстві. При цьому влада усвідомлювала, що за умов економічної кризи та поступового погіршення стану економіки необхідно шукати фінанси на зовнішніх ринках. Всі ті коливання влади між Європою та Росією протягом 2012-2013 років не були питанням вибору шляхів розвитку країни. Це були лише спроби пошуку фінансів напередодні президентських виборів. В певний момент Росія запропонувала українській владі значну суму (15 млрд.дол.) та зниження ціни на газ, і українська влада відмовилася від підписання угоди з ЄС, який не міг запропонувати значних і головне швидких фінансових потоків. Такий вибір і послугував початком відомих подій.

Чи мала влада вибір в 2013 році? Фактично вибір був обмежений. Цей вибір був обмежений навесні 2012 року, тоді коли влада остаточно відмовилася від спроб реформування країни, і зокрема освіти.

Значна частина викладачів вищої школи погано собі уявляє, що відмова влади від реформ, зокрема реформи вищої освіти в 2012 році, і як наслідок відмова від підписання угоди з ЄС в листопаді 2013 року, фактично зберегла для значної частини викладачів їхні робочі місця. Інша річ, яку ціну заплатив народ за збереження таких місць.

В української влади було (і є) дві альтернативи: реформувати країну або торгувати її суверенітетом. Українська влада, починаючи з угоди 2010 року про продовження перебування Чорноморського флоту РФ на території України, торгувала суверенітетом країни. Події листопада 2013 року були лише продовженням попередньої практики.

Реформування країни передбачає і реформу освіти, тобто мова йде про реформування абсолютно корумпованої та неефективної системи. І в своїх планах реформування освіти як минула, так і майбутня влада не мала і не матиме серйозних партнерів в самій системі вищої освіти. Десятиліттями викладачі українських університетів звикали до можливості працювати в певних умовах. І сьогодні переважна частина викладачів не готова і просто не бажає реальних реформ вищої освіти. Якщо і говорять про реформи європейського зразку в освіті, то часто просто не розуміють їхнього реального змісту та наслідків.

Сучасні українські вищі навчальні заклади (ВНЗ) мало відповідають тим назвам, які вони носять. Особливо це стосується українських університетів. Визначальним для системи освіти в Україні є абсолютна та тотальна залежність ВНЗ від держави. Саме це і є джерелом корумпованості та загальної неефективності системи вищої освіти України.

Наступний міністр МОН має направити свою роботу в першу чергу на реформування самого міністерства освіти та науки. Таке реформування, по суті, є ліквідацією старого міністерства та створенням нового міністерства освіти та науки. Реформування має передбачати позбавлення міністерства значної частини тих функцій, які міністерство виконувало до цього часу. Умовою такого реформування має стати ухвалення нового законодавства стосовно освіти, і в першу чергу закону про вищу освіту. Без зміни законодавства призначення міністра освіти та його заступників, переобрання ректорів, люстрація в освіті будуть залишатися механізмами відсторонення від влади і керівництва сучасних корупціонерів майбутніми корупціонерами. Люстрація в освіті без радикального реформування та зміни законодавства є боротьбою одних груп проти інших за перерозподіл влади та фінансових потоків в освітній царині. Отже, жодні зміни стосовно вищої освіти не можуть розпочинатися до моменту ухвалення закону про вищу освіту. Головне завдання МОН полягає в прискоренні ухвалення нового закону про вищу освіту. Закон має визначити повну автономію вищих навчальних закладів в адміністративних, академічних та фінансових питаннях, право державних та недержавних вищих навчальних закладів на державне фінансування. Спроба проведення часткових та компромісних реформ будуть нагадувати кастрацію системи, а не її зміну.

На сьогоднішній день єдиним критерієм фінансування вищих навчальних закладів має стати середній бал зовнішнього незалежного оцінювання абітурієнтів ВНЗ, рівень фінансування вищого навчального закладу в поточному навчальному закладі має бути прямо пропорційним середньому балу ЗНО абітурієнтів (першокурсників) за минулий рік. На жаль, на сьогоднішній день не існує іншого критерію.

Побажаю Сергію Квіту успіхів в його починаннях!


Підпишіться на мої публікації в Facebook або Twitter.



Комментариев нет:

Отправить комментарий