четверг, 3 апреля 2014 г.

Про феодальну систему вищої освіти України


Сьогодні всі у вищій школі перебувають в очікуванні ухвалення Верховною Радою нового закону про вищу освіту. За останні кілька років це вже друга спроба реально перейти до ухвалення нового закону про вищу освіту. Хтось дивиться на таку перспективу з оптимізмом, хтось песимістично сприймає можливі зміни, особисто я очікую подібні зміни з тривогою.

За більш як двадцять років знайомства з системою вищої освіти України, спочатку як студент та аспірант, а потім як викладач у різних навчальних закладах вищої освіти: столичних та провінційному, державних та приватному, я прийшов до розуміння того, що система вищої освіти, яка сформувалася в Україні, є, по суті, феодальною системою. Для якої притаманна як наявність великих, середніх та дрібних феодалів в особі ректорів, деканів та керівників кафедр, так і вірнопідданих в особі викладачів та студентів. Найбільш безправними, затурканими та заляканими в такій системі є навіть не студенти, які часто виступають спонсорами феодальної системи, а саме викладачі. В останній час на вірнопідданих в особі викладачів все більше і більше покладається в обов’язок шукати нових вірнопідданих в особі студентів, особливо це стосується провінційних та приватних вищих навчальних закладів.

Феодальна система вищої освіти в Україні характеризується крайньою формою закритості. Провідні університети світу і навіть значна частина російських університетів на своїх сайтах часто мають рубрики про вакансії, українські університети або взагалі таких рубрик не мають, або оголошення про вакансії на них ніколи не з’являються. І це при тому, що кожного року проводяться конкурси на заміщення викладацьких посад: в кожному середньому навчальному закладі їх проводиться десятки, а у великих закладах – сотні. Стороння людина не може взяти участі в таких конкурсах, оскільки вона не знає про їх проведення. Так, можливо, в якихось своїх паперових інформаційних друкованих органах окремі заклади і вказують на такі конкурси, проте це робиться так, щоб ця інформація широко не потрапила за межі вищого навчального закладу. І в цьому зацікавлені як керівники ВНЗ, так і викладачі даного навчального закладу. Перші отримують безмежні і майже нічим необмежені можливості для вирішення кадрових питань, другі в такий спосіб позбуваються можливих конкурентів. Таке середовище без реальної конкуренції можна назвати болотом.

При влаштуванні на роботу в український університет викладач-пошукач, звісно за умови наявності попередньо конспіративно виявленої вакансії, як правило, звертається на відповідну кафедру, і знайомиться з дрібним феодалом даного закладу, в собі керівника кафедри. Важливо сподобатися цьому дрібному феодалу, оскільки за умов наявності в навчальному закладі системи патронату, згода завідувача кафедри майже гарантує прийом на роботу. Відбудеться ще одна або дві зустрічі з деканом або відповідним проректором університету, де здебільшого викладач-пошукач буде мовчати, а за нього буде говорити завідувач кафедри. З викладачем-пошукачем буде укладений договір на один рік, з можливістю подальшого укладанням контракту на відповідну кількість років. Колективу кафедри, як правило, новий колега представляється вже після вирішення питання по його працевлаштуванню. Таким чином, викладач-вірнопідданий, по суті, стає особисто зобов’язаним керівнику кафедри, тобто своєму патрону. Така система феодальних стосунків з певними варіантами притаманна майже всім українським вищим навчальним закладам. Така система сприймається майже всіма. Вона є абсурдною, патологічною, репресивною, антигуманною. Однак саме вона існує. Саме в такій системі десятками років працюють незмінні ректори-феодали, які вибудовують навколо себе корупційні схеми, в які залучаються близькі родичі, працівники адміністрації та бухгалтерії. Саме в такій системі зростають тисячі так званих науково-педагогічних працівників, які штампують гори макулатури під виглядом кандидатських та докторських дисертацій, статей та монографій. Відсоток людей пенсійного віку в українських вищих навчальних закладах дуже високий, і високий він саме тому, що такими людьми, в силу очевидних речей, легше всього маніпулювати.

Звичайно таку систему можна здолати. А для цього необхідно на даному етапі, по-перше, у всіх державних та комунальних вищих навчальних закладах без виключення провести обрання нових керівників; по-друге, обмежити час перебування на посаді керівника (ректора) двома роками; по-третє, визначити головною функцією керівника (ректора) дотримання статуту закладу (ректори-господарники – це жах); по-четверте, зобов’язати державні та комунальні вищі навчальні заклади проводити публічно конкурси на заміщення всіх посад в навчальному закладі, зокрема дотримання прозорої процедури заміщення викладацьких посад; по-п’яте, зменшити фінансування закладів, які ігнорують дані заходи.

Це першочергові заходи, які потрібні на цьому етапі. Без вживання даних першочергових заходів ухвалення нового закону про вищу освіту не лише не зруйнує феодальну систему в вищій освіті, а й посилить її. Вищі навчальні заклади повторять сумну долю колись потужного Одеського пароплавства. Більше прав, свобод та автономії навчальним закладам, а не феодалам!




Якщо Вас цікавить інформація про вищу освіту в Україні та за кордоном, то відвідайте мій сайт Освітній консалтинг



Підпишіться на мої публікації в Facebook



Комментариев нет:

Отправить комментарий