ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ

Коли заходить мова про реформування університетської науки в нашій країні, то, як правило, говорять про покращення функціонування тих інститутів, які вже давно морально вичерпали себе. Ми здебільшого говоримо про реформування того, що реформуванню не піддається. При цьому саме реформування дуже часто розглядається як посилення вимог до учасників відповідного процесу, що лише зайвий раз демонструє брак розуміння самої суті проблеми університетської науки.

«Реформаторські кроки» майже всіх керівників МОН в незалежній Україні були спрямовані не на зміну умов розвитку науки у вітчизняних університетах, а на зміну форм та способів контролю за університетами та науково-педагогічними працівниками. Ми чомусь сподіваємося, що саме в такий спосіб можна покращити стан університетської науки. Однак це швидше нагадує спробу подолати епідемію грипу за допомогою термометра. Будь-який інструмент потребує свого адекватного застосування.

Як видається, реформування університетської науки має лежати на шляху насамперед розбудови інституційного забезпечення єдності та неперервності процесу проведення наукових досліджень в університетах.

Сьогодні важливо докласти зусиль для того, щоб магістратура, аспірантура та постдокторські програми становили єдине ціле. На жаль, у нас сьогодні відсутній повноцінний феномен постдокторських програм. Важливо не просто відмовитися від сьогоднішньої неефективної докторантури та дворівневої системи наукових ступенів, важливо теперішню докторантуру замінити постдокторськими програмами, які будуть прив’язані до аспірантури та будуть розглядатися інституційно як її можливе продовження.

Читайте докладно на порталі “Освітня політика”


Мій Персональний сайт

Підпишіться на мої публікації в Facebook